ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ В УКРАЇНІ. ЧОМУ ЇХ ТАК МАЛО І ЩО ЗАВАЖАЄ ЇХ СТВОРЕННЮ ПІД ЧАС ВІЙНИ?

За результатами дослідження, проведеного у 19 громадах по всій країні, 42% респондентів повністю підтримують створення природоохоронних територій, а ще 44% скоріше підтримують, ніж ні.  Це насправді дуже сильний сигнал: попри війну, страхи та брак інформації, більшість людей бачать у збереженні природи сенс і цінність. 

    Отже, попри війну 86% українців все ж визнають цінність збереження природи.

    Що гальмує створення заповідних територій?

    Стратегічна ціль України, закріплена у Законі «Про основі засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2030 року» – довести частку природних територій під фактичною охороною до 15% від площі країни до 2030 року. Це близько 9 млн гектарів. Але зараз під охороною перебуває менше 7% площі країни. Приріст за останні 5 років – у середньому лише 0,06% на рік. За таких темпів, аби досягти мети, знадобиться більше ніж століття.

    Чому ми так відстаємо та що гальмує створення нових заповідних об’єктів?

    Насправді причин багато. Це й нестача у Міністерстві та обласних адміністраціях кваліфікованих фахівців, які займаються підготовкою необхідних для заповідання цінних територій документів. І хронічне недофінансування заповідних установ (таких як національні парки та заповідники) з боку держави. І прогалини в законодавстві – існує можливість скасувати статус заповідних територій, навіть якщо вони не втратили своєї цінності. Цією можливістю періодично користуються нечесні забудовники або лісівники.

    Ще однією  з причин таких повільних темпів є складна процедура погодження нових природоохоронних територій із громадами. Внаслідок децентралізації саме громади стали власниками більшості земель, які раніше належали державі, і на яких досі збереглась природа. І часто керівники громад або не відповідають на запити науковців та активістів, або відмовляють у створенні заповідних територій через побоювання щодо втрати громадою прибутків. Місцеві мешканці також побоюються втрати доступу до земель після їхнього заповідання чи обмежень у використанні. Здебільшого така реакція зумовлена страхами, які базуються не на фактах, а на домислах і міфах.

Міфи та реальність

    Міф 1. Для створення заповідних об’єктів  забирають землю у власників. Так, 40% опитаних бояться, що створення обʼєктів ПЗФ призведе до вилучення земель. Але в більшості випадків землю не вилучають у нинішніх власників, а просто встановлюють необхідні для збереження природи обмеження –  наприклад, не можна вирубувати ліс, розорювати степ чи забудовувати берег. Це навпаки гарантія, що територія залишиться доступною для всіх та збереже свою цінність.
 

    Міф 2. Створення природоохоронних територій  не на часі під час війни. Так вважає значна частина респондентів. Але саме війна спричинила безпрецедентне знищення природи: мільйони гектарів заміновані, ліси горять, луки розорюються для компенсації втрат замінованих земель, водойми забруднюються через обстріли. Якщо не закріпити охоронний статус за вцілілими екосистемами зараз, ми втратимо їх назавжди.

    Міф 3. Громади втратять робочі місця через те, що частина їхніх територій отримає статус території природно-заповідного фонду. Насправді ж ідеться про трансформацію економіки: обмеживши пов’язану з експлуатацією природи господарську діяльність, заповідні території можуть створити робочі місця у сфері туризму, науки, охорони природи, розвитку екологічної освіти. А також покращити якість життя в громадах – завдяки чистому повітрю, воді й збереженим ресурсам.

Що ми можемо з цим робити?

    Дослідження показало, що 88% мешканців нічого не знають про створення обʼєктів ПЗФ та те, як це вплине на їхнє життя, тому що їм ніхто цього не пояснює – ні  місцева влада, ні  науковці чи активісти. Мешканці громад не мають залишатися наодинці з плітками і домислами.

Потрібна системна просвітницька робота з боку держави, громадських організацій, науковців – вони мають на реальних прикладах пояснювати, які переваги отримають громади завдяки створенню охоронних територій.

    Важливо показувати позитивні кейси – успішні громади, які вже виграли від створення заповідних територій, наприклад національних парків.

    Також потрібен прямий діалог та партнерство з громадами щодо ухвалення рішень про створення об’єктів ПЗФ.

    Тобто створення природоохоронних територій неможливе без якісної та системної комунікації на місцевому рівні.

    Потрібно не лише спростити процедуру погодження, а й зробити громади партнерами цього процесу.

Не боятися пояснювати їм його особливості. 

Не відкладати на «після Перемоги».

А починати вже зараз – поки ще є що охороняти.