ЕКОЛОГІЧНЕ ЖИТЛО – ХАТИ ПІД ОЧЕРЕТЯНИМИ СТРІХАМИ

На межі Миколаївської та Одеської областей, у селах Янишівка та Бобрик Другий, збереглися близько 150 хат із традиційними очеретяними стріхами. Деякі з них досі слугують житлом, тоді як інші місцеві жителі перетворюють їх на музеї та туристичні локації.

    Одна з них – дім військового, який загинув у рукопашному бою з бійцем рф. 

    Як будували ці оселі, в чому їхня особливість та чому їх стає дедалі менше?

    Села Янишівка та Бобрик Другий розкинулися між Кривим Озером та Балтою, поруч із річкою Кодимою. Раніше ці території були частиною важливого шляху. Ця дорога зʼєднувала Поділля та Галичину з Північним Причорноморʼям. Тут козаки по сіль їздили. По цій дорозі нападали татари й турки на українські землі, брали у полон наших полонянок. Річка Кодима була умовним кордоном між Османською імперією і Річчю Посполитою.

     Разом із заснуванням сіл зʼявилися і перші будинки. Історик зазначає: те, що сьогодні сприймається як колоритний елемент традиційної культури, колись було вимушеним рішенням. Люди будували з того, що було під рукою.

    «У нашому селі багато збереглося хат під очеретом. Чому під очеретом? Тому що на річці ріс очерет. Зимою його били люди, різали, готували. Глина була, солома була – і з цього будували хати. Екологічно чисті, гарні, теплі хати», – пояснює історик Леонід Уліцький. 

    Частина таких осель збереглася і донині. У них продовжують жити люди. За словами місцевої жительки Лідії, такі будинки добре утримують температуру в різні пори року.

    «Зимою спекотно, а влітку холодніше в хаті», – порівнює вона. 

Втім, ремонтувати такі будинки складно: матеріали не завжди доступні, а сам процес потребує часу та зусиль. «От накриття, наприклад, хто тобі дасть? Ніхто тобі не дасть, треба самим думати», – говорить жінка.

Саме у такій хаті жила родина Героя України Дмитра Масловського, який загинув на війні.

          «Він у рукопашному бою бився із якутом і загинув. Тут проживала його мати. Районна влада дала матеріал для ремонту цього будинку, але, на жаль, вона нещодавно померла. Це місце для нас святе, тому що тут жив Дмитро», – говорить історик Леонід Уліцький. 

Одну з хат у селі планують переобладнати під музей. Усередині неї збереглися старовинні речі: столітня піч, керамічний посуд, предмети побуту та прядка, за допомогою якої колись власноруч виготовляли нитки. У сусідньому селі Бобрику Другому такі будинки не лише зберігають, а й відновлюють. Частину з них використовують як туристичну локацію.

«Ці всі хатинки ми відновлювали практично з нуля, дахів не було – це все ми відновлювали. Це "петриківський розпис", людина там розписувала, наш художник Федя. Він дуже хороша людина і нам це все розписав. І оце все ми насаджували. Цю хату повністю відновили. Там усередині ще піч стоїть, цій печі ого-го вже, напевно, більше ніж 100 років», – каже місцевий житель Сергій.

 Для будівництва використовували природні матеріали: глину, солому та очерет. Сам процес був довгим та складним, адже всі етапи виконували вручну.

«Це моя мама ще розказувала, як то робити. Бо помастили – воно відпало. Говорить: "треба піску туди". Вона ще й глуха, 90-го року. Поки вона розказала, як це робиться... Це ми все розводили, потім наново ліпили. А це ж треба тільки глина і кінський гній: і все перетиралося, і гладилося, і все це робилося. Потім, щоб стелю цю зробити – це ж була ціла історія, це ж не все так швидко. Самі не думали, що це все так: тут взяли, помастили – та й усе», – говорить чоловік.

Наразі таких хат стає дедалі менше, бо люди надають перевагу сучаснішим будинкам. Частину з них залишають без догляду, інші намагаються зберегти або відновити.