СКІЛЬКИ КОШТУЄ ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА АБО ЯК УКРАЇНА КАРАЄ ЗА ЕКОЛОГІЧНІ ЗЛОЧИНИ

Кременчуцький суд виніс вирок у справі про отруєння річки Псел. Директора підприємства оштрафували на 629 тисяч гривень. Це максимум за статтею і водночас майже нічого, якщо порівняти з масштабом завданої шкоди.

    Влітку 2023 року річка Псел на Полтавщині перетворилася на стічну канаву. Більш ніж 30 кілометрів русла – мертва риба, бура вода і нестерпний сморід від свинячого гною. Забруднення охопило береги від населених пунктів Гуньки до Омельника й Запсілля – популярного місця відпочинку для мешканців Кременчука. Криниці стали небезпечними. Дітей не пускали купатися до річки два літа поспіль.

    Причина – місцеве підприємство вивезло понад 2,5 тисячі кубометрів свинячого гною на відкрите поле і розраховувало, що все обійдеться. Та 9 липня 2023 року пішли зливи і тисячі тонн відходів тваринництва змило у бік річки. Як пізніше зʼясувалось із матеріалів справи, так робили і раніше. Просто раніше щастило з погодою.

    Лише 6 березня 2026 року, майже через три роки після екологічної катастрофи на річці Псел, Кременчуцький районний суд виніс вирок: директор підприємства визнаний винним у забрудненні земель. Призначено штраф 629 тисяч гривень плюс 42,5 тисячі за проведення експертиз. Раніше підприємство вже сплатило 514 тисяч гривень громаді й 115 тисяч гривень власниці однієї із забруднених ділянок. Формально це максимальне покарання за статтею. Суддя відмовилася вважати визнання провини «активним сприянням слідству», назвавши це лише визнанням очевидного. Але є кілька «але». По-перше, під суд потрапило забруднення земель – те, що можна сфотографувати й виміряти. Забруднення річки та підземних вод у вирок окремою статтею не увійшло. По-друге, у справі фігурувало одне підприємство – те, що купило гній і вивезло його на поле. Підприємство, де безпосередньо утримуються тисячі свиней і утворюється гній, у провадженні окремим фігурантом не з’явилося. Попри те, що обидві структури, за публічними даними реєстрів, мають спільних бенефіціарних власників. По-третє і найголовніше – 629 тисяч гривень – це приблизно 15 тисяч доларів. За знищену на роки екосистему!!! 

    Ця справа – не просто історія одного підприємства й однієї річки. Це модель того, як в Україні досі працює екологічна відповідальність великого агробізнесу. Україна взяла на себе зобов’язання впровадити Нітратну директиву ЄС ще 2017 року. Це означає системний моніторинг, визначення зон, вразливих до забруднення нітратами, і зміна практик  агропідприємств для запобігання забрудненню води. Без цього кроку наступний Псел – лише питання часу й непередбачуваних погодних явищ. Моніторинг у нас слабкий і вразливі зони визначити в Україні складно. Статистика показує, що тваринництво в Україні занепадає, тому проблеми забруднення від гною як такої начебто і немає на національному рівні. Але ситуація з забрудненням річки Псел якраз показує причинно-наслідковий зв’язок – хто винен і що варто змінити. Таких історій можна зібрати чимало по всій Україні, адже тваринницькі комплекси часто економлять на нормальному зберіганні гною. За даними виїздів і досліджень у багатьох селах уже складно знайти криницю з безпечним рівнем нітратів. Системного державного моніторингу підземних вод фактично немає, а зміни практик в агросекторі залишаються фрагментарними, хоча на папері все може бути. При цьому ризики добре відомі: нітрати у воді –  це не лише «цвітіння» річок, а й невидима небезпека у криницях, що несе пряму загрозу здоров’ю, зокрема для вагітних жінок і немовлят. Аргумент про те, що екологічні вимоги «послаблять аграрну галузь», виглядає короткозорим. Без правил і контролю ціна зростання перекладається на громади – у вигляді знищених річок, забрудненої води і втрати якості життя. Навпаки, для агросектору теж має бути вигідним зберігати азот з гною і використовувати його для підвищення врожайності. Втрата гною – це втрата грошей для фермера, який натомість буде купувати мінеральні добрива. То чому одразу ж не використовувати ресурси раціонально? Тому питання стоїть не лише про виконання євроінтеграційних зобов’язань. Йдеться про базові речі: хто і як відповідає за вплив на довкілля, і чи здатна держава встановити зрозумілі правила гри.