КОЛИ ПРОМЗОНА СТАЄ МІСЦЕМ, ДЕ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ

Уявіть собі занедбану портову територію з іржавими трубами та залишками газового виробництва. Саме такою була частина Стокгольма ще кілька десятиліть тому. Сьогодні там живуть тисячі людей, ростуть дуби, жаби мандрують спеціальними тунелями, а дощова вода є ресурсом, а не проблемою. Stockholm Royal Seaport (SRS) – один із найамбітніших проєктів сталої міської регенерації в Європі. Він розташований на колишній промисловій території, де раніше діяли портові підприємства та газовий завод. У 2009 році міська рада ухвалила рішення: цей район має стати зразком екологічно орієнтованого розвитку – не просто «зеленим» на папері, а таким, що задає нову планку для всього міста.

Масштаб проєкту вражає: планується побудувати понад 12 000 нових квартир і 35 000 робочих місць. У результаті тісної співпраці між державними органами, забудовниками, представниками промисловості та університетами визначено шість пріоритетних напрямків, серед яких: енергетика, транспорт, адаптація до зміни клімату, кругова економіка та стале житло. Ці напрямки стали основою не лише для архітектурних рішень, а й для формування цілісного підходу до того, яким може бути місто майбутнього. Одна з найскладніших умов проектування – забруднений ґрунт колишнього промислового району. Дощова вода не може просто проникати у землю, бо  інакше потягне за собою токсини. Але замість того, щоб просто відводити її в каналізацію, у  Stockholm Royal Seaport збудували цілісну систему, де вода затримується і очищається природним шляхом. Зелені дахи вловлюють першу хвилю дощу. Спеціальні заглиблені клумби та посадкові зони вздовж вулиць уповільнюють стік. Парки, ставки та вологі коридори утворюють мережу, яка знижує ризик підтоплень під час злив і допомагає охолоджувати місто у спеку. Ґрунтовий рівень у кварталі підвищений, а територія має легкий нахил до води – це допомагає з дренажем і водночас готує район до майбутнього підняття рівня моря. Також опрацьовується можливість використання очищеної сірої води – побутових стоків від ванни, пральної машини та раковини, що не містять фекальних забруднень – для поливу в посушливі сезони.  

    Один із найбільш показових прикладів – проєкт на вулицях Jaktgatan/Lövängsgatan у районі Hjorthagen.

    Там, де раніше була промислова ділянка, тепер тягнеться довгий лінійний дощовий сад із дерев’яними пішохідними доріжками, лавками та різноманітною рослинністю з обох боків.

    Під цією красою – продумане інженерне рішення. Повне виймання забрудненої землі визнали фінансово нереальним і небезпечним через ризик поширення токсинів у повітрі під час робіт. Тому обрали капсулювання на місці: геомембрана на дні та стінках траншеї не дає дощовій воді проникати в забруднений ґрунт і виносити токсини. 

    Система працює як каскад. Під час дощу вода потрапляє в сад через спеціальні отвори в бордюрі – на кожному вході встановлені захисні елементи з каменю або металевих ґраток, щоб запобігти ерозії. Далі вода вбирається та очищується в метровому шарі ґрунту з рослинністю.

    Якщо обсяг перевищує можливості цього шару, надлишок потрапляє в перфоровану дренажну трубу в основі траншеї – вповільнений і частково очищений стік прямує до сусіднього біоретенційного парку Husarviksparken, а вже звідти – в місцевий канал. Надлишкова вода з внутрішніх дворів теж спрямовується в ці вуличні дощові сади, а не в стічну каналізацію.

    Незважаючи на те, що система спроєктована для регулювання дощових вод, вона також оснащена прихованою системою зрошення. Це забезпечує підтримання щільності рослинного покриву в періоди посухи.

    Щоб дерева могли рости у щільному міському середовищі, застосовують стокгольмську систему структурних ґрунтів, розроблену після того, як виявили, що значна частина вуличних дерев у центрі міста гине через ущільнення ґрунту та  підземну інфраструктуру. У відповідь місто розробило систему шарів з щебеню та біовугілля, які одночасно витримують навантаження від тротуарів і доріг, зберігають вологу та дають простір для коріння.

    Загальна площа зелених зон у кварталі вже перевищує 140 000 квадратних метрів – це приблизно двадцять футбольних полів. Але важлива не лише площа, а структура: парки і вулиці спроєктовані як зв’язана мережа, де зелені коридори слугують шляхами переміщення для тварин та птахів. Підбір дерев для дощового саду – не випадковий. Дуби обиралися свідомо, щоб з’єднати район із сусіднім національним парком через безперервний біокоридор, яким можуть рухатися запилювачі. Усі рослини підібрані за критеріями витривалості: вони мають переносити як посуху, так і надлишок вологи, не потребувати надмірного догляду та бути стійкими до хвороб.

    Щільна рослинність виконує ще одну функцію – охолодження. Завдяки випаровуванню вона знижує температуру на рівні вулиці в спекотні дні, зменшує перегрів міських поверхонь і пом’якшує ефект теплового острова. Щоправда, ефективність цього охолодження залежить і від того, як за рослинами доглядають, і від структури забудови навколо – тобто природа тут працює разом з усією системою міського планування. Зелені дахи поки що переважно засіяні седумом з тонким шаром ґрунту. Але місто вже розробляє новий індекс зеленого простору (Green Space Index), який має задати вищі стандарти для більш різноманітного і стійкого озеленення дахів.

    Невеликі спільні міські городи – характерна для Стокгольма ініціатива, яка давно стала частиною зеленого простору.  Місто активно заохочує мешканців до участі: будь-хто може подати заявку на використання землі під город, а районна адміністрація нерідко надає стартовий набір – піддон із органічним ґрунтом.
 

    Більшість насаджень розміщено в дерев’яних ящиках-піддонах, які переважно використовують для вирощування овочевих і плодових культур.

    Але спільний город – це не лише про їжу. Дослідники відзначають, що такі простори будують соціальні зв’язки: тут зустрічаються різні люди, формуються сусідські спільноти, виникає відчуття причетності до міста. А ще –   це спосіб повернути до життя занедбані міські ділянки, перетворивши їх на місця, де людям хочеться проводити час. 

    Ще один важливий вимір проєкту – ставлення до матеріалів і відходів. Історичні будівлі газового заводу не знесли, а включили до нового проєкту як культурну спадщину найвищого рівня захисту. Ввели нові вимоги до будівництва: частина матеріалів має бути вторинними або переробленими, природний гравій і пісок у проєктах міста частково замінені на рециклят – перероблені будівельні матеріали, отримані з відходів демонтажу та будівництва. Також виділили склад надлишкових матеріалів для повторного використання. Система поводження з відходами теж переосмислена. Пневматичний збір сміття чотирьох фракцій, підземні труби, мобільні пункти повторного використання – і результат говорить сам за себе: залишкові відходи скоротились на 40%, пластикова упаковка – на 43%, газети – на 85% порівняно з 2015 роком.

    В Україні – сотні занедбаних промислових зон, забруднених ділянок, зруйнованої або пошкодженої інфраструктури. Перед нами стоїть масштабне завдання відновлення. Stockholm Royal Seaport показує: переосмислення промислових територій – це не просто прибрати сміття і побудувати нові будинки. Це можливість закласти в основу нового міського середовища стійкість до кліматичних змін та відбудувати краще ніж було. Жоден з представлених підходів не є фантастикою. Більшість із них – це питання проєктних, нормативних, інституційних рішень. І поки вікно для планування відновлення ще відчинене, є сенс орієнтуватись на найкращі приклади, а не повторювати те, від чого інші вже відмовляються.