ВНЕСОК ПЕТРА ПРОКОПОВИЧА У СВІТОВЕ БДЖІЛЬНИЦТВО

У XIX столітті виходець з Чернігівщини кардинально змінив уявлення про бджільництво у світі. Йдеться про Петра Івановича Прокоповича, який присвятив своє життя пасічництву. І зробив ряд практичних та теоретичних відкриттів, без яких неможливо уявити сучасне бджільництво.

    Петро Іванович Прокопович народився 10 липня 1775 року в с. Митченки. Тоді село належало до Батуринської сотні, Ніжинського полку. Наразі – до Бахмацького району Чернігівської області. Саме там ріс Петро до одинадцяти років. Наступні вісім років хлопець провів у Києві, здобуваючи освіту в Києво-Могилянській академії.

    Петру подобалось академічне середовище. У нього навіть з’явилось бажання стати вчителем. Однак, через русифікацію українських шкіл він відмовився від цього задуму. Закінчивши Києво-Могилянську академію, Петро Прокопович вирішив спробувати себе в ролі військового. Після двох років навчання у військовій школі Переяславського полку Петро отримав звання «корнет». Він став прапорщиком і його відправили до Одеси. Там Петро розбудовував місто до 1794 року, поки його не перенаправили придушувати Варшавське повстання. У Петра Прокоповича були кар’єрні успіхи у війську. Його військовий ранг зріс з «корнета» до «підпоручика». Однак у 1798 році Петро Іванович звільнився і повернувся у с. Митченки до батька. Він відчував, що військова служба – це не те, чим він хотів би займатись надалі. Тому, перебуваючи вдома, Петро Іванович почав шукати нову справу. І нею стало бджільництво.

    Кліматичні умови Чернігівщини сприяли бджільництву. У Митченках росло багато пилкових рослин, які використовують бджоли. Тому бджільництво було продуктивною і прибутковою справою там. Ним займався брат Петра, Степан.

    Повернувшись у Митченки, Петро також вирішив спробувати себе в ролі пасічника. І йому сподобалось. Влітку 1798 року Петра часто бачили на братовій пасіці. Він почав досліджувати бджіл. Як вони живуть, як розмножуються. Наступного року Петро Іванович зрозумів, що бджільництво – це саме те, чому б він присвятив життя. Тому він купив земельну ділянку і збудував хутір, щоб там займатись пасікою. Спершу його пасіка налічувала тридцять сім бортей. Борті були найстарішим і найпростішим видом вуликів. Українці користувались бортями з Середніх віків. Щоб зробити борть, пасічник мав видовбати середину колоди.

    На перших етапах пасіка Петра Івановича була непродуктивною. Багато бджіл помирало. І хоч Петру не вистачало досвіду пасічництва, він не складав руки. Петро Іванович продовжив займатись пасікою навіть після того, як у 1802 році його хутір згорів. Це був сильний удар для Петра. Він був за крок до того, щоб переїхати кудись і почали все спочатку. Проте Петро Іванович переборов свій розпач.

    Важливу роль у цьому відіграла робота на пасіці, яка пережила пожежу. Цілу зиму 1802 року Петро виробляв нові вулики. Його пасіка стрімко збільшувалась. Через два роки вона налічувала більше 580 вуликів. І хоч би скільки вуликів Петро Іванович не зробив, він був незадоволений результатом. Петро відчував, що його пасіка працює не на повну. І шукав причину цього.

    Петро Іванович почав читати профільну літературу про бджільництво, щоб отримати відповіді. Однак матеріали про пасічництво в Російській імперії розчарували його. Написане в них здавалось Петру очевидним. Він не дізнався чогось нового. Тому продовжив свої досліди сам. І щоб мати простір для досліджень, Петро збільшував свою пасіку. З часом вона стала настільки великою, що налічувала аж десять тисяч вуликів. Не дарма його пасіка була найбільшою серед бджолярів світу.

    Займаючись пасікою, Петро Іванович вивчав поведінку бджіл. Їх хвороби та анатомію, а також процес утворення меду. Спостерігаючи за тим, пилок яких рослин бджоли використовують для меду, Петро зрозумів наступне. Якщо бджоли збиратимуть пилок з одного виду рослин, мед набуде конкретного смаку. Таким чином можна було б передбачити, який мед буде. Чи з липи, чи з акації, чи з гречки.

    Іншою інновацією Петра Івановича був збір меду без знищення бджіл. Адже, щоб дістати мед з бортня, треба було умертвити бджіл. Це сильно зменшувало популяцію. Тому Петро розпочав пошуки кращої версії вуликів. І через сім років, у 1814 році, він зміг представити її. Це був перший у світі рамковий вулик. За рахунок рухливих рамок бджоляр міг збирати мед без шкоди для бджіл. Адже бджоли формували мед на рамках.

    Іншою особливістю рамкового вулика була ґратчаста перегородка. Вона розділяла вулик на дві частини. У першій – робочі бджоли формували мед. У другій – перебувала матка і трутні. Вони не могли потрапити до першої частини через перегородку. Матка і трутні просто не пролазили крізь неї. Ця інновація значно полегшила збір меду. Адже сторонніх часточок у меді стало менше. Відповідно, Прокопович був першим бджолярем, якому вдалося збирати чистий мед.

    Винахід Петра Прокоповича був революційним. Однак тогочасний рівень знань про бджільництво не дозволяв технології Прокоповича поширитись українськими землями. Місцевих пасічників спочатку треба було просвітити. Тому 1826 року Петро Прокопович починає навчати своїх односельців та людей із сусідніх сіл грамоті та основам бджолярства. Таким чином Петро все-таки здійснив свою мрію – він став вчителем.

    Через два роки Петро Прокопович відкриває офіційну школу бджільництва у с. Митченки. У 1830 році її перенесли до с. Пальчики. До неї приймали представників різних соціальних груп. І селян, і духівників, і козаків. Віком від шістнадцяти до тридцяти років. Навчання у школі Прокоповича тривало два роки. Взимку в учнів були теоретичні заняття, влітку – практичні. Випускники цієї школи ставали пасічниками, вчителями та просто інтелектуалами. За життя Прокоповича його школу закінчило півтисячі учнів. Тоді як за весь час діяльності школи, а це понад 50 років, вона випустила 700 людей.

    Крім практичної діяльності Петро Іванович займався і теоретичною. Він писав фахову літературу про бджільництво. Перу Петра Івановича належить понад 60 праць. Найвідомішою з-поміж них була «Записки про бджільництво» або «Грамота пасічника».

    Своїми винаходами і дослідами Петро Прокопович заслужив пошану від сучасників – як українців, так й іноземців. До нього у школу приїжджали відомі українські діячі. Наприклад, у травні 1843 році туди приїжджав Тарас Григорович Шевченко. Він був позитивно вражений пасікою Прокоповича. Шевченко називав його «наш славний пасічник». У той же період Тарас Григорович малює картину «На пасіці». Вважається, що він надихнувся саме пасікою Прокоповича. І зобразив на картині одного з учнів Прокоповича, який відпочивав з доньками.

    Науковий доробок Петра посприяв розвитку світового бджолярства. Завдяки його винаходам німецький пасічник Йоганнес Мерінг розробив штучну вощину, а чеський бджоляр Франц Грушка створив медогонку. У 1851 році, після смерті Прокоповича, технологія рамкового вулика з’явилась в США.

    Таким чином виходець із Чернігівщини, Петро Іванович Прокопович, зробив важливий вклад у світове бджільництво.

    Своєю науковою і практичною діяльністю він довів, що українці теж відіграють важливу роль у технологічному поступі світу.

Читайте також:

УНІКАЛЬНИЙ НАРОДНИЙ РЕЦЕПТ: МЕД ІЗ КУЛЬБАБ «КОСМАЦЬКИЙ»

https://larisasever1967.blogspot.com/2024/05/blog-post_8.html