Українські маршрутки – це про їхати боком у
задушливому салоні, чути «пільговиків не беремо», а взимку – мерзнути, бо водій
економить на опаленні. Коли навіть у столиці маршрутка зручніша і
прогнозованіша за автобус, це говорить лише про одне: в цій системі щось пішло
не так. І давно. Що пасажирам потрібно від транспорту у місті?
Щоб приїжджав вчасно. Щоб у салоні було комфортно. Щоб можна було сісти, а не
втискатися між стільцем водія і дверима. Щоб люди з інвалідністю не отримували
в обличчя «всі пільгові місця зайняті». Щоб не треба було готувати дрібні гроші
і питати, чи працює термінал. Щоб було як у Європі.
Сьогодні громадський транспорт України має шанс
змінитися. Ідеться не лише про заміну авто, а про зміну всієї логіки: від того,
як плануються маршрути, до того, як обирають перевізників і як їм платять.
В Україні вже кілька років працюють над
законопроєктом №4583 – документом, який мав би закласти нові правила гри для
громадського транспорту. ГО «Екодія» спільно з європейською організацією
Transport & Environment та іншими громадськими організаціями розробила до
нього пакет конкретних рекомендацій, щоб узгодити українське законодавство з
Регламентом ЄС 1370/2007. Чому це важливо? Бо реформування перевезень
громадським транспортом, впровадження моделі PSO є частиною угоди України про
євроінтеграцію та одним із обов’язкових зобов’язань.
Серед ключових пропозицій від громадськості – конкурсна
основа для контрактів з перевізниками, чітка формула компенсації, визначення «ексклюзивного
права» на маршрут, прозорість у роботі, вимога щодо енергоефективного
транспорту та визначення органу, який буде відповідальним за організацію
перевезень. Бо зараз одні маршрути плануються в містах, інші – в обласних військових адміністраціях, а
міжміські взагалі зависають у повітрі.
Якщо закон буде доопрацьований з урахуванням цих
норм, це означатиме: перевізники працюють за контрактами, що гарантують компенсацію
незалежно від кількості пасажирів. У салоні знову з’являться пільговики – бо за
них платить не водій, а бюджет. Зникнуть дублювання маршрутів і суперництво за
пасажира між автобусом і маршруткою. А держава, зрештою, почне бачити: скільки
людей користується транспортом, скільки коштує перевезення, і де є «білі плями»
на мапі.
А як це вже працює в містах Європи?
У Ризі до 2015 року приватні перевізники діяли
хаотично, конкуруючи з комунальними службами. Усе змінилось, коли місто
запровадило правила згідно з європейським Регламентом. Зараз саме мерія
визначає маршрути, умови, технічні вимоги. Приватників просто не допустили до
нових контрактів, а муніципальний транспорт адаптувався під нову мережу.
У Тбілісі оновлення автопарку стало можливим
завдяки міжнародним кредитам та довірі банків розвитку. Закупили нові автобуси
на газі, оновили депо, сформували змішану систему – і муніципальні, і приватні
перевізники працюють на однаково високому рівні якості.
Що отримають українці,
якщо підемо цим шляхом?
У першу чергу – передбачуваність. Пасажир знає,
що автобус приїде. Завжди.
Далі – повагу. До
пільговиків, до людей з інвалідністю, до пенсіонерів.
Зручність. Автобуси будуть низькопідлоговими, з
кондиціонером, із електронною оплатою. Без перегріву влітку, без холодного
сидіння взимку. І без готівки.Чесність. Відомо,
скільки поїздок, який маршрут, які витрати. Прозорість для міста й громади.
І головне – системність. Кожен перевізник працює
за правилами. Немає «своїх» і «недоторканних». Тільки конкуренція і якість.
Так, маршрутка не зникне завтра. Але ми можемо
задати нові правила гри вже сьогодні. Не боротися з маршрутками, а очолити
перехідний процес. Стати містом, де громадський транспорт – гідна альтернатива
автівці.
Реформа – це не про транспорт. Це про людей. Про
гідність щоденної поїздки. І якщо ми справді будуємо європейську країну – маршрутка
має залишитись у минулому.
.jpg)
Коментарі
Дописати коментар