ТАНЕННЯ ЛЬОДУ ПЕРЕТВОРЮЄ АРКТИКУ НА ПРИЧИНУ МІЖДЕРЖАВНИХ СУПЕРЕЧОК, У ЯКИХ НІХТО НЕ ВИГРАЄ

Арктика завжди викликала інтерес у країн, що з нею межують. Контролю над цією територією прагнули: адже ті, хто володіють арктичними землями та водами, має доступ до цінних ресурсів, контролюють морські шляхи та керують безпековою ситуацією у регіоні.
 

Суперництво за ці території триває століттями, а в останні десятиліття, коли, здавалося б, прибережні акваторії Арктики вже давно та надійно розподілені між державами, вона дедалі частіше опиняється в центрі геополітичної уваги. 

    У грудні 2024 року новообраний президент США – Дональд Трамп –   поновив свою зацікавленість у придбанні Гренландії, назвавши володіння та контроль над островом «абсолютною необхідністю» для національної безпеки США.

    І Сполучені Штати Америки не єдина країна, яка висуває претензії на ці території та акваторії. За вплив у Арктиці також конкурують Канада, Китай, Данія та Норвегія, і дуже активно – росія.

    А головне – пожвавлення такої риторики відбувається не тільки на фоні глобальних геополітичних конфліктів, а й через зміну клімату.

    Арктика охоплює території п’яти приарктичних країн, які мають там свої Виключні економічні зони, в межах яких вони мають виключні права на розвідку, добування і керівництво всіма природними ресурсами регіону, – кожна до 200 морських миль від узбережжя. Усе, що поза цими межами, вважається відкритим морем. Щоб розширити свої права на морське дно, держави подають заявки до ООН, доводячи, що їхній континентальний шельф – тобто підводне геологічне продовження суші – простягається далі.

    Водночас через танення льодовиків Арктика стрімко змінюється: крига зникає, і вже найближчим часом регіон може стати фактично відкритим океаном у теплий період року. Це відкриває нові можливості для судноплавства, зокрема через два ключові маршрути – Північний морський шлях уздовж російського узбережжя та Північно-Західний прохід через Канаду.

США розглядають Арктику як регіон, де перетинаються інтереси їхньої національної безпеки, енергетики та глобального впливу. Через Аляску Сполучені Штати мають стратегічний доступ до арктичних вод і морських шляхів, включно з потенційним контролем над частиною Північного морського шляху. Водночас США занепокоєні мілітаризацією Арктики з боку росії та зростанням економічної активності Китаю – двох країн, які є основними конкурентами США на геополітичній арені. А все через те, що у Гренландії розташована космічна авіабаза Пітуффік, яка є важливою частиною американської системи протиракетної оборони. Також Вашингтон прагне отримати ширший доступ до цінних ресурсів, наприклад, рідкісноземельних металів, газу та нафти Арктики.

    Канада ж зацікавлена утримати контроль над Північно-Західним проходом – потенційно важливим транспортним маршрутом між Атлантикою і Тихим океаном, який проходить через канадський Арктичний архіпелаг. Канада вважає ці води внутрішніми, тоді як США і ЄС наполягають на міжнародному статусі. Крім того, Канада активно працює над розвитком інфраструктури для корінних народів Півночі, одночасно модернізуючи військову присутність в регіоні – наприклад, через оновлення Північноамериканської системи протиповітряної оборони (NORAD). Канада також бере участь у наукових експедиціях для обґрунтування своїх претензій на арктичний шельф, які частково перетинаються з заявками Данії і росії.

    Данія має доступ до арктичних територій та претендує на частину арктичного шельфу через Гренландію, яка є її автономною територією. Країна подала офіційну заявку до Комісії ООН з меж континентального шельфу. Гренландія також розглядається як потенційне джерело рідкісноземельних елементів і корисних копалин, а її геостратегічне положення робить її об’єктом інтересу великих держав, але Данія не погоджується продавати острів.

    Норвегія, хоч і не має таких амбітних претензій на шельф, як інші країни, є ключовим гравцем завдяки розвиненій арктичній інфраструктурі, стабільній економіці та членству в НАТО. Основним інтересом Осло є забезпечення контролю над Баренцевим морем і охорона рибальських угідь. Окрім того, Норвегія активно модернізує військову інфраструктуру на півночі, зокрема у співпраці зі США.

    Цим важко здивувати, але росія є найбільш мілітаризованим і ресурсно залежним гравцем Арктики. Більшість її експортних ресурсів, включно з нафтою та газом, зосереджені в арктичному регіоні, особливо в Ямало-Ненецькому окрузі. росія заявляє про «особливі права» в регіоні, наприклад, у 2015 році подала заявку до ООН, щоб оформити суверенітет над більшою частиною хребта Ломоносова і Менделєєва, що потенційно дозволило б їй контролювати значну частину Північного Льодовитого океану. Це, своєю чергою, суперечить інтересам Канади та Данії щодо цієї території. З середини 2010-х років росія активно відновлює та розширює радянську військову інфраструктуру, створює Арктичне командування і регулярно проводить військові навчання у регіоні. А через санкції та міжнародну ізоляцію росія дедалі більше співпрацює з Китаєм у розробці арктичних маршрутів і видобутку вуглеводнів, зокрема у межах проєкту «Арктик СПГ».

    Китай, попри відсутність арктичної берегової лінії, вважає себе «приарктичною державою» і прагне досягти прямого впливу у регіоні. Пекін вкладає кошти у наукові станції, логістичні об’єкти, порти та інфраструктурні проєкти, зокрема у співпраці з Ісландією та Гренландією. Китай також публічно підтримує свободу судноплавства та розвиток Північного морського шляху (ПМШ) як частину «Полярного Шовкового шляху» – мережі торгівельних маршрутів через Арктику, що має стати північним відгалуженням ініціативи «Один пояс – один шлях». Річ у тому, що ПМШ має на 40% скоротити шлях з Китаю та інших східноазійських держав до Північної та Західної Європи у порівнянні з традиційним шляхом через Суецький канал. Водночас активність Китаю викликає занепокоєння в інших арктичних держав, особливо після оголошення планів побудови атомного флоту криголамів.

    Пожвавлення цікавості до Арктики не є випадковим. Зміна клімату робить регіон доступнішим – крига тане, й відкриваються морські шляхи, які раніше були заблоковані льодом, наприклад, Північний морський шлях. Крім того, Арктика багата на ресурси: нафту, газ, рідкісноземельні метали, прісну воду та рибу. Тому боротьба за вплив тут – це боротьба за економічну й геополітичну перевагу у майбутньому.

    Найбажанішими у політичних перегонах за ресурси наразі є нафта, газ та рідкісноземельні метали. На Арктику припадає близько 22% світових нерозвіданих запасів нафти й газу, а також значні обсяги розвіданих ресурсів. Крім нафти і газу, це залізна руда, вугілля, фосфати, дорогоцінні метали, коштовне каміння й алмази.

    А Гренландія, центр останніх геополітичних суперечок, особливо багата на рідкісноземельні метали, зокрема має поклади неодиму, празеодиму та диспрозію, які є критично важливими для електроніки, відновлюваної енергетики та оборонної промисловості. Також на острові є родовища урану, що потенційно можна використовувати для виробництва ядерного палива, та поклади залізної руди та цинку, потрібних для металургійної промисловості.

    Корисні копалини є не тільки на арктичних островах, а й на дні Північного Льодовитого океану. Зокрема, Норвегія планує розпочати глибоководний видобуток корисних копалин у Баренцевому та Гренландському морях на площі  281 200 квадратних кілометрів, що може призвести до незворотньої екологічної шкоди. Дрібний осад від гірничодобувної діяльності може засипати придонні організми, що вб’є їх, а важкі метали та інші речовини, підняті з дна, здатні потрапити у верхні шари води, впливаючи на ширші акваторії та популяції риб.

    Не треба забувати також і про те, що арктичні води багаті на рибу, включаючи тріску, минтай та червоного морського окуня. Арктичне рибальство приносить близько 560 мільйонів доларів на рік, і ця цифра може зрости в 37 разів через потепління океану.

    І, як зазначалось раніше, скорочення торгівельних маршрутів – це надзвичайно бажаний розвиток подій для світової торгівлі. Бо доставляння товарів стає не просто швидшим, а й тривалішим, адже влітку льоду достатньо мало, щоб не заважати кораблям, а також дешевшим – бо чим менше льоду, тим простіший та менш енерговитратний шлях.

Прочитавши перелік всіх ресурсів, які приховані під льодами Арктики, може здатися, що зміна клімату – це позитивний фактор для розвитку економіки та людства загалом. Та це небезпечна та хибна думка, адже Арктика виконує важливу роль у балансі клімату на всій планеті.

    Сніг і лід, як частина глобальної кліматичної системи, охолоджують планету, відбиваючи сонячну енергію назад у космос. Перенесення вологи між замерзлою водою та атмосферою впливає на хмарність, опади й атмосферну циркуляцію, що формує як глобальний клімат, так і локальні погодні умови. Водночас танення льоду спричиняє підвищення рівня моря, охолодження океанічних течій, зміну солоності води та інші проблеми.

    Яскравий льодовий покрив тане швидше, оголюючи темніші поверхні океану й суходолу, які поглинають більше сонячного тепла та посилюють глобальне потепління. Менше льоду – менше захисту від сонячних променів, що підвищує температуру води й ускладнює утворення нової криги. І це насправді погано, адже танення вічної мерзлоти в Арктиці може вивільнити 300–600 млн тонн вуглецю щорічно – у кілька разів більше, ніж усі вулкани планети разом узяті.

    Антарктичний і Гренландський крижані щити містять достатньо води, щоб підняти рівень моря на 65 метрів у разі повного танення. За дослідженням «Вода близько», до кінця століття може бути затоплено понад мільйон гектарів південних прибережних територій України – міста, села, поля, рекреаційні зони, підприємства й військові бази. Це призведе до втрати ресурсів, переміщення бізнесу, появи кліматичних біженців, загибелі екосистем і забруднення морів.

    У 2023 році температура в Арктиці була на 4 °C вищою за середньостатистичну XX століття. За даними NASA, площа морського льоду щороку зменшується на 13% від середнього рівня 1981–2010 років. Це сприяє зростанню рівня океану – на 0,8 мм щороку через танення льодовиків Гренландії.

    А головне, що зменшення морської криги підсилює випаровування, яке зберігає тепло, та прискорює танення – цей процес функціонує як замкнуте коло. І ці зміни мають глобальніші наслідки, наприклад, впливають на атмосферну циркуляцію, спричиняючи частіші та потужніші урагани й шторми, аномальні морози та спеку у різних регіонах планети.

    Потепління шкодить не тільки людям, а й арктичним видам: скорочуються популяції полярних ведмедів, тюленів, порушується баланс у морських екосистемах, змінюється температура й солоність вод, що впливає на популяції риб й, відповідно, глобальне рибальство.

    А ще танення мерзлоти може призвести до вивільнення давніх вірусів й бактерій, що століттями зберігалися у льодах, й зараз можуть нести загрозу нових хвороб, до яких людство може бути неготовим.

    Таке бажане відкриття морських шляхів в Арктиці спричинить додаткове забруднення екосистем, шумове навантаження, ризики зіткнень для моржів і китів та зміну їхньої поведінки. Нові маршрути сприяють екологічним катастрофам – через нафтові розливи та інтенсивне судноплавство, що несе загрозу біорізноманіттю в цих ділянках.

    На щастя, існує інструмент, що дозволить запобігти цьому – це Угода про відкрите море. Цей документ запроваджує механізми створення природоохоронних територій та оцінки впливу на довкілля в таких акваторіях.  Угода створює глобальну правову базу для захисту біорізноманіття у відкритому морі, боротьби з кліматичною кризою та підсилення морської науки. Відповідно вона може надати інструменти для захисту Арктичного океану, де ділянка відкритого моря складає аж 2,8 мільйонів квадратних кілометрів.

    Кліматична криза також поглиблює соціальну нерівність. Найбільше страждають ті, чий вклад найменший у зміну клімату — країни Глобального Півдня, острівні держави, корінні народи, що з давніх часів мешкають в Арктиці. Але найбагатші країни змагаються за ресурси в Арктиці, попри довготривалі наслідки своїх дій.

Тож, потрібно розуміти, що Арктика – це не джерело невичерпного прибутку, який обіцяє необмежене економічне зростання. Це крихка та надзвичайно важлива система, що формує клімат на Землі. І якщо людство не збереже цей регіон цілісним та сталим, то  ми ризикуємо втратити набагато більше, ніж здобудемо.