Мітки

Екологічний календар: 11 січня – Міжнародний день заповідників і національних парків

Вперше День заповідників і національних парків почали відзначати в 1997

році за ініціативою Центру охорони дикої природи і Всесвітнього фонду дикої природи.

Перший заповідник на території сучасної України був створений у 1886 році українським природознавцем Володимиром Дідушицьким. Це, до речі, був і перший заповідник у Європі, який являв собою природний резерват площею 22,4 га поблизу с.Пеняки (нині Бродівський р-н Львівської обл.) і отримав назву "Пам'ятка Пеняцька".


    

Найстарiшим видом заповiдання на територiї України є сакральне заповiдання, яке ґрунтується на поклонiннi святим мiсцям і таїнствам природи. При цьому дика природа визнається священною i їй поклоняються та захищають через її зв’язок з Божеством. Сакральне заповiдання здiйснюється без втручання державних iнституцiй. Залишки такої народної охорони природи зустрiчаються на територiї України i донинi у виглядi святих джерел, дерев та скель (валунiв), а на Захiднiй Українi і в Криму — у виглядi священних гiр, печер i гаїв.
     Заповідання та охорона природних багатств на території України мають давні традиції, які своїм корінням сягають часів Київської Русі. У Києві на правому березі Дніпра є місцевість, що називається «Звіринець». Тут був князівський двір («Красний двір»), а навколо нього простягалися заповідні ліси.

          Крім заходів, спрямованих на збереження ловецьких лісових угідь, у 




Київській Русі вживали заходів щодо збереження окремих видів тварин. Про це свідчить «Оустав Великого князя Ярослава Володимировича о судах», який обмежував полювання на диких тварин. Зокрема, тут був розділ про бобра. Охороні бобра приділялась особлива увага. В 11 столітті один бобер коштував дорожче, ніж соболь.

          У «Руській Правді» та в інших документах були правила, які регламентували відлов і відстріл диких птахів. 

         

Після возз’єднання України з Росією в 17-18 ст. суворо охоронялася частина лісових масивів, в яких робилися січі, або засіки для захисту кордонів.

          З початку 18 ст., особливо після створення Російської Академії наук, у Росії і Україні здійснювалися заходи щодо охорони не тільки лісів, а й окремих мисливських тварин. На цей час охороною природних ресурсів почали займатися вчені.

          Бурхливий розвиток капіталізму у другій половині 19 ст. сприяв розширенню використання різноманітних природних ресурсів. Це призвело до знищення або до загрози знищення багатьох об’єктів. Тому наукові установи, добровільні природознавчі товариства, окремі вчені й ентузіасти почали виступати за збереження ділянок зникаючих природних комплексів, рідкісних представників тваринного і рослинного світу. 

На початку 20 століття посилився громадський рух за збереження й охорону пам’яток природи. Початок громадському руху за охорону природи в Україні поклало засідання Московського товариства дослідників природи в 1905 році. Проте організованої форми цей рух набрав лише на початку 20 століття, коли за ініціативою народного вчителя П. Ф. Бузука на острові Хортиця було створено перше в Росії товариство під назвою «Охоронці природи».

          Протягом 1920-х-30-х років в Україні виникла ціла мережа заповідників: урочище Конча-Заспа, Парасоцький ліс, Лісостеповий заповідник, Асканія-Нова.

  

Класичне заповiдання сформувалося на противагу iндустрiалiзацiї держави, коли зi стрiмким розвитком сiльськогосподарської технiки і технологiй стрiмко розширювалися площi орних земель, розбудовувалися мiста у великi технополiси i вченi побачили загрозу усiй природi, яка є основою життя, i що, втрачаючи її, ми втрачаємо самий базис iснування людини.
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні публікації