Довкілля - війна - довкілля (продовження)

Екологічна система цікава тим, що тут все взаємопов’язано. Є декілька компонентів, як у китайській філософії: вода, земля, повітря. Щодо Сходу України.

Через війну повітря в регіоні переважно стає кращим, бо перестають працювати великі підприємства-забруднювачі. З іншого боку, через занепад промисловості затоплюються шахти, тому забруднюються ґрунти та підземні води. Останні — це взаємопов’язані поверхневі та ґрунтові води. Якщо не відкачувати шахтні води, то вони підіймаються й забруднюють спочатку ґрунти, а потім, якщо цей процес не зупинити, — поверхневі води.

Все впливає на все. В екології немає поняття кордонів. Наприклад, найбільша водна артерія Донецької та Луганської області, Сіверський Донець, несе все це забруднення до Російської Федерації. Тому воно не лише українське, але й транскордонне

Ґрунти забруднюються важкими металами внаслідок бомбардувань і пожеж. Зникають зелені зони. З іншого боку, на підконтрольній території місцеві говорять: «Ой, у нас стільки птахів з’явилося, стільки диких звірів, яких уже багато років не було». Нема вилову, відстрілу й полювань. Як у Чорнобилі, люди пішли, а звірі почали повертатися. Навіть відновлюються деякі види.

Ми не можемо напевно сказати, що ситуація тільки погіршилася. Природа сама себе балансує - почистилося повітря, але забруднилися ґрунти. Біорозмаїття збільшилося, але просідають шахтарські містечка. Підйом шахтних вод призводить до ерозії та просідання ґрунтів. Чим вищий рівень шахтних вод, тим нижча земля. Всі підтоплені населені пункти тихо йтимуть під землю. В певний момент у якійсь частині Донбасу не буде що реінтегрувати, бо цього населеного пункту не існуватиме в нормальному вигляді.

Коли ці води підіймаються, вони починають забруднювати поверхневі води — це питна вода. З нею на Донбасі завжди були проблеми. Але коли водопостачання було централізоване й не були розбомблені труби, питання не стояло настільки гостро. Зараз водопровідна система переважно зруйнована осколками снарядів. Місцями в людей не лишається доступу до питної води взагалі, поступово погіршується її якість.

І, так би мовити, для «вишеньки на торті» та картини Апокаліпсису: коли починають підтоплюватися терикони, то через певні хімічні процеси вони можуть вибухати.

Азовське море поблизу Маріуполя — це для нас великий біль. Туди всі підприємства міста скидають забруднення. Великі заводи та фабрики взагалі ігнорують питання екологічної безпеки. А ці підприємства в Маріуполі — містоутворюючі. Екологічну політику встановлюють вони, а не місцева влада.

Під час війни ці підприємства стають об’єктами підвищеного ризику. У нас немає планів реагування на випадок, якщо в них потрапить снаряд. У такому разі буде повноцінна екологічна катастрофа, і ми нічого не зможемо з цим зробити. Чому? Бо в нас немає доступу до інформації від приватних підприємств. Що вони насправді викидають? Які в них є джерела небезпеки у виробництві? 

Щоб розуміти, як можна користуватись землями в Донецькій і Луганській областях, треба ґрунтовно дослідити вплив конфлікту. Наскільки земля забруднена? Наскільки вона придатна для сільського господарства? Якщо ми будемо продавати ділянку, яка знаходиться над шахтою та просідає, то сьогодні земля є, а завтра вже мінус 35 сантиметрів і трохи забрудненої водички. 

Потрібен моніторинг та система управління ризиками. Мають бути жорсткі санкції щодо приватних осіб і великих приватних підприємств, які порушують законодавство. Необхідно, щоб усі, хто взаємодіє з довкіллям, чітко розуміли: держава контролює та буде витрачати гроші на захист природи й виконання жорстких екологічних норм. Сподіваємося, що держава зрозуміла, що якщо вона не буде опікуватися екологічною безпекою, то може й не стати самої держави.