ЗАКОНОДАВСТВО ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ВИДІВ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ

В Україні існують різноманітні процедури та встановлені законодавством вимоги, які повинні забезпечувати охорону біорізноманіття.

    Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що особливій охороні підлягають природні території та об’єкти, які мають велику екологічну цінність.

    Цей Закон також визначає, що рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які проживають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України.

    Законами України «Про рослинний світ» та «Про тваринний світ» передбачено, що види, які не занесені до Червоної книги України, але мають об’єктивні причини для охорони в окремих областях, заносяться до регіональних переліків видів, що підлягають особливій охороні. 

    Окрім того, Україна є стороною низки міжнародних угод, які теж визначають обов’язковість охорони видів, їх угрупувань (сукупностей популяцій різних видів на певній території) та середовищ існування видів, а також природних комплексів.

    До таких угод належить ратифікована Україною Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (більш відома як Бернська конвенція).

    У 2021 році змінами до Лісового кодексу України та Закону України «Про Червону книгу України» було визначено «новий» механізм для охорони біорізноманіття, який у подальшому був розроблений та затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 499, а саме охоронні зони для збереження біорізноманіття в лісах та охоронні зони для збереження об’єктів Червоної книги України (далі – охоронні зони). 

    Насправді саме затвердження згаданої Постанови про охоронні зони викликало  чимало дискусій і нерозуміння як серед держслужбовців, так і серед спеціалістів. Практика створення охоронних зон для збереження конкретних видів не нова для України.

    Для запровадження процедури виділення охоронних зон існувала багата правова основа. Окрім традиційного створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду у  секторі лісового господарства також вже досить тривалий час діють додаткові обмеження для охорони окремих видів.

Наприклад, Санітарними правилами в лісах України з листопада 2016 року було заборонено здійснення заходів з поліпшення санітарного стану лісів (тобто санітарних рубок) навколо місць гніздування хижих птахів, занесених до Червоної книги України (радіусом 500 метрів), та чорного лелеки (радіусом 1000 метрів), токовищ глухарів, тетеруків (радіусом 300 метрів).

    Також у лісах виділяються особливо захисні лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування. І це не враховуючи відтворювальні ділянки на території мисливських угідь, які зазвичай повторюють контури територій та об’єктів природно-заповідного фонду в складі мисливських угідь, та вимог щодо охорони  окремих видів Червоної книги України, для яких затверджені Плани дій щодо їх збереження.

    Наприкінці 2016 року Міністерство екології та природних ресурсів України видало наказ № 557 «Про додаткові заходи щодо  збереження рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин», який передбачає низку заходів, спрямованих на виділення й охорону в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і, насамперед, у межах лісових екосистем, окремих охоронних ділянок з урахуванням екології та біології відповідних видів.

    Звичайно, збереження біорізноманіття у лісах передбачено Лісовим кодексом України, зокрема статтею 85,  а збереження об’єктів Червоної книги України статтею 11 Закону України «Про Червону книгу України», однак саме Законом України від 15.07.2021 № 1684-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив Європейського Союзу у сфері охорони тваринного та рослинного світу» було запроваджено механізм ефективної охорони біорізноманіття шляхом створення охоронних зон.

    Отже, в Україні існує комплексне законодавство, що регулює охорону біорізноманіття, включаючи основні закони та міжнародні угоди, такі як Бернська конвенція.

    Внесені влітку 2021 року зміни до Лісового кодексу України та Закону України «Про Червону книгу України» запровадили нові механізми створення охоронних зон для збереження біорізноманіття.

    Проте практика показує низький рівень їх використання з лише 29 охоронними зонами, створеними за результатами 65 поданих звернень.

    Це свідчить про недостатнє охоплення польовими дослідженнями територій, перспективних для створення охоронних зон, та відсутність ресурсів для адміністративної роботи.