Є в Україні чудеса: Камінне Село

 

Житомирське Полісся, де серед густих лісів заховалося загадкове Камінне Село. По обидва боки м’якої лісової стежки розкидані вкриті мохом величезні гранітні камені. Кожен, як і людина, має своє ім’я і історію.

Місцеві гіди розпочинають знайомство із геологічним заказником двома науковими поясненнями. За льодовиковою версією, ці камені принесені на Житомирщину зі Скандинавії чи Карелії. Час від часу в історії нашої планети трапляються зледеніння, які переростають у льодовик. Величезна брила льоду рухається від полюсу до екватора і зчісує всі м’які шари на своєму шляху. Вона захоплює каміння, ламає його, розкидає, завмирає на якійсь території, що може тривати сотні, тисячі, а то й мільйони років. Потім глобально змінюються кліматичні умови, вода розмерзається, шліфує камені, і вони залишаються хаотично розкиданими. 

Дослідники з’ясували, що склад і структура порід, які залягають у глибині, і тих, що виступають на поверхню, ідентичні. Відтак, специфічний рельєф типу морена, який залишає по собі льодовик, у заказнику не спостерігається. Тобто, така теорія свідчить, що гранітні валуни – це виходи на поверхню українського кристалічного щита, потужної геологічної платформи, яка простягається від Волині аж до Азовського моря.

«Унікальність заказника в тому, що це болотиста місцевість, серед якої на площі 15 гектарів виходять не поодинокі, а розміщені компактно валуни. Можливо, це залишки древніх гір, які зруйнувалися у процесі вивітрювання, набувши таких химерних форм», - розповідають екскурсоводи. 

Про гори у Камінному Селі нагадує папороть-багатоніжка, яка росте виключно на каменях. Рослину можна зустріти тільки у Карпатах, Криму і Поліссі, де каміння підіймається над поверхнею землі.

Камень-мегаліт! Скільком людям треба взятися за руки, аби обійняти його, сказати важко. Увагу привертає тріщина на гранітному валуні. Причину розколу пояснюють зміщенням на величезній глибині ділянок українського кристалічного щита. Навіть якщо вони на один міліметр наближаються чи віддаляються, це дається взнаки на каменях. Згодом повітря і вода ще більше розширюють такі розколи. Геологи досліджували зразки мегаліту і з’ясували, що вік його матеріалу близько 2 мільярдів років. Хронологічно це період протерозойської ери, коли на планеті зародилися перші примітивні форми життя. Годі й уявити, скільки всього пам’ятають валуни Камінного Села…

Найвищий «експонат» заказника – це більш як 5-метровий камінь-піраміда. Його вертикальний зріз укритий лишайником. Роси і дощі сприяють тому, що лишайники виділяють кислоту, яка руйнує структуру каменю і робить її більш зернистою. Там, де волога затримується довше, поселяються мохи, огортаючи валуни густою зеленою пеленою.

«Наш заказник – це своєрідне місце сили. Камені містять у своєму складі кварц, який є носієм інформації та енергії. Біоенергетики кажуть, що він створює тут особливий енергетичний фон, а тому в Камінному Селі часто трапляються дива», - вказує на ненаукову версію походження валунів екскурсовод Іван Корнійчук. Гід пропонує пройти вузеньким Чортовим розколом, аби очистити свою енергетику. Головне, не боятися і побачити перед собою світло. Між каменями доводиться йти боком кілька метрів, але на виході відчуття справді неймовірні. Кажуть, що розкол забирає весь негатив, заряджаючи позитивом. Звісно, цей розділений тріщиною навпіл камінь має свою легенду. Кажуть, колись чорти хотіли збудувати тут млин. За однією із версій, із першими променями сонця він розвалився на шматки. За іншою, сам Бог зашкодив нечисті. Коли чорти від нього втікали, били хвостами об каміння, яке давало тріщини, й від того утворився розкол. 

До речі, у Камінному Селі це не єдине магічне місце. Є ще одна щілина між валунами, яку здолати важче, хоча цілком можливо. Якщо нею пролізти, кажуть, людина може народитися вдруге – майже як у казці – молодшою і гарнішою.

Біля каменів, яким приписують особливу енергетику, можна побачити багато прив’язаних стрічок. Екскурсоводи пояснюють це язичницькими звичаями, відгомін яких і досі зберігається у прикрашених придорожніх хрестах. Такі стрічки символізують енергетичні мости, які допоможуть тим, хто їх залишив, отримати зв’язок із сакральним місцем у Камінному Селі.

Центральна точка заказника – Божий камінь, до якого треба підніматися дерев’яними сходинками. Саме там ідуть у хід не наукові теорії, бо як інакше пояснити на кам’яній поверхні сліди людських ніг.

Відома тут легенда розповідає, що серед поліських боліт розкинулося село, де жили заможні люди. Сусіднє село було значно бідніше, тож його жителі звернулися до багачів за допомогою. Першого разу їм відмовили, другого – прогнали палицями, а третього – спустили на них собак. Бідні люди образилися, прокляли те село і воно перетворилося на камінь, стало таким же, як серця їхніх сусідів.

За іншою оповідкою, одного разу до села у заболоченій місцевості зайшов Бог. Він попросив у його жителів хліба, солі і ночівлі. У кожній хаті подорожньому відмовляли. В останній жив лісник, от і дав він тому чоловікові твердий окраєць хліба. Бог побачив, що там живуть жадібні люди, які вже не зміняться, тож перетворив село на камінь.

Якраз Божий камінь і символізує оту останню хату. Там стояв Бог, а поруч диявол, який

зрозумів, що втратив владу над людьми. На камені розпочалася боротьба за володіння світом, де Бог переміг диявола, скинувши його у пекло. Після перемоги він ступив два кроки і піднісся на небо, залишивши свої сліди.

Є ще й космічна версія про Камінне село. Симетрія між валунами підштовхує до думок про його невипадковий зв’язок із Всесвітом. Наука поки не дає вичерпної відповіді, чому всі великі камені розташовані в одну лінію посередині цієї ділянки лісу. Так само симетрично один до одного стоять і три крайні валуни.

Містика містикою, а от без романтики, хай навіть камінної, не обійтися ніяк. Гіди показують камені закоханих. За переказами, дівчина із хлопцем поспішали на побачення на околицю села. Коли ж ціле село враз закам’яніло, вони завмерли в обіймах, тож тепер нагадують туристам про силу кохання.

Ще один, тріснутий на чотири частини каменя-компаса або, який іще називають, каменем-хрестом, каменем-орієнтиром чи жертовником.

«Унікальність цього каменя в тому, що він своїми тріщинами вказує на сторони світу, точнісінько так, як компас. Якщо колись загубитеся у Камінному Селі, шукайте цей камінь і по ньому орієнтуйтеся, куди йти. На сході будуть Коростень, Житомир, Київ, на півночі – Білорусь, на півдні – Олевськ, але доріг у тому напрямку немає. Нам же треба рухатися на захід, до цивілізації», розповідають місцеві.

Камінь-компас до того ж здійснює бажання. Кажуть, що дві частини мають позитивний заряд, а ще дві – негативний. Коли людина хоче вказати собі шлях або стоїть перед вибором, треба зупинитися посередині, наближаючись до позитивно заряджених каменів і задумати те, до чого прагнете. Гарантія, що все станеться саме так, - стовідсоткова. Гід каже, що сам двічі загадував тут бажання, і вони здійснювалися.

Ці терени раніше називали Медовою Нивою через велику кількість бортників. Гіди пояснюють, що навіть назви річок Уборть і Перга, що тут протікають, походять від медової тематики. «У наших лісах живе дика поліська темна бджола, дуже працьовита і витривала. От для неї на висоті встановлювали борті-колоди довжиною 1,5 метра і шириною 90 сантиметрів. Зберігся цілий господарський комплекс бортника, а також є ритуальний

календар для цього промислу. До прикладу, у Чистий четвер очищали борті від підмору (бджіл), який не викидали, а заливали горілкою і була то поміч, коли боліли ноги. У русальський тиждень борті вішали, на Медовий Спас відбирали перший мед, а після Пречистої – забирали весь, залишаючи трохи на зиму для бджіл. Бортники цукром бджіл не заманюють і антибіотиками не лікують, тому отримують автентичний живий мед з унікальними властивостями», - розказують гіди. Існує цілий обряд, що називається творіння або затворювання борті, один із елементів якого – це читання замовлянь. Вдалося й мені почути, як на Поліссі примовляли до бджіл:

Бджоли рояться, бджоли плодяться, бджоли смиряться.

Стану я на воз проти дальньої сторони і почую шум – гудіння бджіл.

Беру я бджолу, рою, гляжу, сажаю у вулик.

Не я тебе саджаю, сажають ясні зірки, світлий місяць, красне сонечко…

Таке примовляння закінчується словом «Амінь» і благословляє мандрівників на дорогу.