Антарктида в житті України: станції "Академік Вернадський" - 25 років

Антарктична станція «Академік Вернадський» була відкрита в лютому 1996 

року, коли Англійське Антарктичне Товариство передало Україні станцію «Фарадей».

Наукова база на Аргентинських островах поблизу Антарктичного півострова була заснована під час Британської експедиції на Землю Грейама в 1934-1937 роках. У 1947 році англійці вирішили заснувати повноцінну цілорічну метеорологічну станцію. Станція була названа базою F, і була призначена для зимівлі 4-6 чоловік. Велика перебудова станції була в 1980 році, коли було прибудовано двоповерхову будівлю до старої одноповерхової. У 1977 році база F була перейменована в станцію "Фарадей".

На станції проводилися наукові дослідження за декількома напрямками. Спочатку основна увага приділялася метеорологічній програмі. Таким чином, дана станція має унікальний найдовший ряд безперервних метеорологічних спостережень в районі Антарктичного півострова. У 1957 році почалася програма геофізичних досліджень, що включає в себе магнітометричні і іоносферні дослідження.

У 1957 році на станції був встановлений спектрофотометр Добсона, що поклало початок вимірам вмісту озону в атмосфері.

У 1996 році за 300 км на південь від «Фарадея» відкрили нову, більш сучасну станцію «Розера», яку обладнали злітною смугою і можливістю одночасного розміщення близько 100 фахівців у літній сезон. Стало економічно невигідно утримувати в одному і тому ж районі дві станції. Закривати станцію теж досить дорого, крім того таку цінну.

У листопаді 1993 року Великобританія розповсюдила через свої посольства пропозицію про передачу станції «Фарадей» на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу одній з «неантарктичних» країн.

У 1994 році стартував проект «Україна повертається в Антарктиду

», на який фонд Сороса «Вiдродження» виділив грант у сумі $ 12 тис. Британці передали станцію разом з обладнанням, серед якого полярна реліквія - спектрофотометр Добсона - прилад для вимірювання озону, завдяки якому в 80-х роках була відкрита озонова діра над Антарктидою. Українські полярники підняли синьо-жовтий прапор над станцією 6 лютого 1996 року. Станція отримала назву «Академік Вернадський».

Чисельність української експедиції зазвичай не перевищує 15 осіб, в основному вчених. Тон задають геофізики і метеорологи - станція орієнтована насамперед на вивчення клімату.

Чим ясніша погода, тим більше роботи. Раз на тиждень - зв'язок з Києвом. П'ятниця - генеральне прибирання. Погожими літніми днями (в Україні в цю пору святкують Різдво) - підкорення льодових гір поблизу станції.

Чому Україні важливо бути в Антарктиді? Пояснює Євген Дикий, директор Національного антарктичного наукового центру

– Тому що Антарктида – континент майбутнього. У тому випадку, звісно, якщо не жити виключно сьогоденням, а подумати про дітей та онуків.

Сучасні технологічно розвинені країни інвестують в Антарктиду, яка, з 

одного боку, є континентом з найбільшими невикористаними запасами копалин, чистої прісної води. Це той ресурс, що скоро – до того все йде! – стане дорожчим за нафту.

Антарктида – це останні 10% площі планети Земля, де іще нічого не видобувається.

З іншого боку, в Антарктиді випробовується така модель відносин між державами, приватними компаніями, окремими людьми в умовах, де жодна з держав немає суверенітету.

 Антарктида – потужна лабораторія майбутнього. Країни, що нині працюють у цій «лабораторії», фактично «стовплять» своє майбутнє у засвоєнні ресурсів мінеральних – Антарктики, й біологічних – Південного океану.

Проте є ще й сьогодення. В Антарктиді працює український рибальський флот, податки з якого майже співставні з видатками на утримання станції «Академік Вернадський». Наприклад, Україна входить до п’ятірки держав, що ведуть видобуток антарктичного крилю – одного з найперспективніших біологічних ресурсів планети, ринок цього товару зростає шалено.

Антарктида дає нам унікальне «вікно можливостей». Не емігрувати з країни, залишатися українським вченим, але при цьому брати участь у глобальних світових проєктах із дослідження планетарних явищ. Це, скажімо, вивчення процесів глобального потепління, динаміки озонового шару (і так званих озонових дір), взаємодії магнітосфери Землі з близьким космосом. Працюючи в Антарктиді, українські вчені стають частиною світового наукового процесу.

5 цікавих фактів про першу українську антарктичну експедицію (за 

матеріалами НАНЦ)

• Передова група 1 УАЕ прибула в Антарктиду наприкінці листопада 1995 року, щоб перейняти досвід у британців, навчитися підтримувати життєзабезпечення станції. Наступні четвірки учасників експедиції дісталися в січні й лютому 1996-го. Для відрядження останньої групи полярників президентський літак виділив Леонід Кучма.
• У складі 1 УАЕ були переважно фахівці з досвідом полярних експедицій. Це, наприклад, гляціолог, професор Одеського гідрометеорологічного інституту Леонід Говоруха, який свого часу побував в радянських експедиціях на Землю Франца-Йосифа і в Антарктиду; метеоролог Олександр Янцелевич – учасник двох радянських антарктичних експедицій, а також відомий мандрівник, фахівець з виживання в екстремальних умовах Сергій Гордієнко, котрий у 1995 році здійснив одиночний піший перехід до Північного полюсу.
• За рік роботи першої експедиції антарктичний вітер і негода розшматували історичне знамено, підняте 6 лютого 1996 року. З того часу українські полярники завбачливо привозять з собою на антарктичну станцію кілька українських прапорів.
• Колір «парадного» одягу першої команди українських полярників був наближеним до національного синьо-жовтого: темно-сині жилетки та куртки з широкою жовтою смугою. Проте в антарктичних сутінках такі кольори роблять людину непомітною, тому від часів сьомої експедиції (2002–2003 роки) українські полярники вдягають червоні куртки.
• Зателефонувати на «велику землю» перші полярники могли раз на місяць через супутниковий зв’язок. На розмову з рідними був ліміт – 5 хвилин. Хвилина розмови обходилася в 12 доларів, тоді як середня зарплата в Україні в ті роки складала 10 доларів на місяць.

Джерела: