ЯК БОЛОТА РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ

2 лютого 1971 року була підписана Рамсарська конвенція, покликана зберігати ці важливі екосистеми як середовище існування водоплавних птахів. Утім, цінність боліт не обмежується лише користю для птахів – вони очищають воду, пом’якшують зміну клімату та навіть допомагають в обороні країни. Та в Україні ці екосистеми часто  ігноруються, а подекуди й узагалі знищуються, що загрожує нашій безпеці та ставить під сумнів виконання міжнародних екологічних зобов’язань.

    Водно-болотними угіддями називають екосистеми на сильно зволожених або вкритих водою територіях: болота, заплавні луки і ліси на берегах водойм, мілководні водойми тощо. Тут ростуть вологолюбні рослини та гніздяться водоплавні птахи. Наприклад, у дельті Дніпра до підриву Каховської ГЕС мешкали пелікан рожевий, орлан білохвіст, кулик-довгоніг, коровайка бура та чепура велика. Частиною ВБУ можуть бути навіть цілі ліси, як-от в Атак-Боржавському урочищі. Тут територія вкривається водою лише частину року, що сприяло зростанню старовікового лісу із деревами заввишки подекуди у сорок метрів.

    Утім ВБУ підтримують життя не лише мешканців дикої природи – вони непомітно оберігають і людей. За своїми властивостями ці екосистеми нагадують губку, яка здатна вбирати та віддавати значну кількість води. Це допомагає їм регулювати водність річок та озер. У багатоводні місяці ВБУ поглинають надлишкову воду, захищаючи прилеглі населені пункти від повеней. А у посушливі періоди навпаки живлять річки та ґрунтові води, що особливо цінно для сільської місцевості, де криниці – ключове джерело води. Більше того, ВБУ слугують природним фільтром та очищають цю воду.

    В Україні водно-болотні угіддя особливо поширені на Поліссі, у тому числі вздовж кордону з білоруссю та росією. У час повномасштабної війни таке їх розташування принесло ще одну перевагу і вони стали природною перешкодою для ворога. Заплава Десни на Сумщині, заплави річок Прип’ять та Стохід на Волині, болотний масив Сира Погоня на Рівненщині слугують додатковим бар’єром проти просування ворожих військ.

    Українські водно-болотні угіддя вже навіть встигли попрацювати «у бою». У 2022 році наші війська підірвали дамбу, яка відділяла Київське водосховище від долини річки Ірпінь, що призвело до затоплення останньої та допомогло стримати просування росіян. Звісно, така різка зміна водності може мати негативні наслідки для якості води та екосистеми річки. Утім очевидно, що подальше просування ворога призвело б до куди гірших наслідків для усього живого в Україні. 

    Річка Ірпінь, до речі, донедавна мала дещо інший вигляд. У 60-х роках минулого століття після створення Київського водосховища дамбу, яку нещодавно підірвали, звели, аби регулювати рівень води та уникнути небажаного затоплення територій через створення нової водойми. Та це не єдиний приклад, коли радянська влада докорінно змінювала водні екосистеми у власних інтересах.

    Поширеною радянською практикою було осушення ВБУ. Найчастіше таке траплялося з торфовищами – болотами, багатими на торф. Їх осушували для видобутку цього цінного ресурсу, адже багатий на вуглець торф використовується як паливо або для ведення сільського господарства.

    Однак втручання у природний перебіг існування екосистем не обходиться без наслідків. Торфовища – це не просто ресурс, а й важливий регулятор клімату. Попри те, що ці екосистеми у всьому світі займають удесятеро меншу площу, ніж ліси, вони утримують удвічі більше вуглецю – основного компонента вуглекислого газу  – парникового газу, що посилює зміну клімату. У нормальній концентрації в атмосфері він підтримує клімат планети придатним для життя людей. Та зараз, коли його концентрація стрімко зросла, він спровокував катастрофічні зміни, спричиняє збільшення частоти екстремальних погодних явищ та безпрецедентні і непередбачувані зміни погодних умов по всій планеті. Серед яких, наприклад, третя поспіль майже безсніжна зима в Україні.

    Якщо осушені торфовища добре горять, то зволожені, навпаки, чудово стримують пожежі. Навіть коли вогонь охоплює сусідні ліси, ці екосистеми здатні ефективно стримувати вогонь та захищати людей від шкідливого впливу пожеж. Тож очевидно, що найбільшу користь людям торфовища приносять не тоді, коли слугують винятково джерелом ресурсів, а коли зберігаються у природному стані та можуть сповна виконувати свої захисні функції.