Як ЧАЕС пережила окупацію

 

У перший же день повномасштабного наступу росії на Україну окупанти захопили Чорнобильську атомну станцію, і загроза нової ядерної катастрофи для світу стала як ніколи близькою. На території Зони відчуження, яка після катастрофи 1986-го залишається забрудненою, розташовані не тільки сама ЧАЕС та новий безпечний конфайнмент об’єкту «Укриття», але  і низка небезпечних об’єктів, зокрема сховища для довгострокового зберігання радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. На момент нападу, в останніх перебувало понад 22 000 відпрацьованих тепловиділяючих збірок реактора. 31 березня, після понад місяця окупації та утримання персоналу в заручниках, росіяни втекли, і зараз над ЧАЕС знов майорить український прапор. Що відбувалося в Зоні весь цей час, якої шкоди завдали окупанти Чорнобилю і самим собі, та чи залишається небезпека ядерної катастрофи в Україні й надалі...

Чим займалися окупанти в Зоні відчуження

Загалом російські війська перебували в Чорнобильській зоні понад місяць. ЧАЕС пережила обстріли, знеструмлення та навіть перетворилася на військову базу, оскільки окупанти звозили туди тонни озброєння, чим поставили під удар ядерну безпеку не лише України, але і всього світу. Майже весь цей час працівники, що були на зміні під час захоплення станції, залишалися на робочих місцях, фактично – у російському полоні. Вони були вимушені працювати цілодобово, навіть спали та харчувалися без відриву від роботи, самостійно облаштовували собі графік, щоб давати однин одному хоч якийсь час на відпочинок. Вперше змінити працівників вдалося аж 20 березня. Тоді 64 особи змогли виїхати на підконтрольну Україні території, а їм на зміну заступили 46 працівників, які добровільно пішли в окупацію, аби дати своїм колегам нарешті повернутися додому.

Крім близько 130 осіб персоналу, який займався обслуговуванням технічних об’єктів у Чорнобильській зоні, там перебували і бійці Нацгвардії, що обороняли територію. Під час окупації вони потрапили у полон, а втікаючи, війська рф забрали їх із собою. Наразі доля 159 українських воїнів та чотирьох цивільних працівників невідома. Разом із полоненими із Зони вивезли й більш-менш цінні речі: комп’ютери, кавоварки, чайники, навіть сервізи й виделки з готелю у місті Чорнобилі. Не гребували й особистими речами персоналу. Під час окупації мародери привласнили й українську військову техніку, розмалювавши своєю символікою, а також розграбували офісні приміщення, знищили увесь багаторічний архів та унікальну аналітичну лабораторію для поводження з радіоактивними відходами. Окрім того, високоактивні проби та зразки радіонуклідів, які знаходилися на базі лабораторії також потрапили до рук ворога.

Попри радіаційно небезпечний статус території, Чорнобильська зона для окупантів слугувала за «базу відпочинку». Туди росіяни приїжджали на 2-3 дні пересидіти, помитися та поїсти, а потім виїжджали назад – імовірно, для продовження наступу в бік Києва. Таке місце було обране недаремно. По-перше, українська Чорнобильська зона доходить аж до кордону, а з 

білоруського боку постраждалі території так само мають особливий статус, тож перетнути тут кордон було відносно простіше. По-друге, оскільки в Зоні розташовані потенційно небезпечні об’єкти, будь-які бойові дії на цій території можуть загрожувати якщо не новою катастрофою, то як мінімум поширенням радіоактивного пилу. Також вібрація, спричинена активним пересуванням важкої техніки, могла призвести до обвалу нестабільних конструкцій 4-го енергоблоку. Українська армія не могла йти на такі ризики, тож і атакувати Зону не стала б – а значить, окупантам тут було б відносно безпечно.

Безпечне укриття чи ще більший ризик

Перебування окупантів у Зоні виявилося для них не таким вже й безпечним. По-перше, на звільнених територіях знайшли окопи, які росіяни вирили в Рудому лісі – найбільш радіоактивно забрудненій ділянці Зони. ДП НАЕК «Енергоатом» зазначає, що основна маса радіоактивних речовин зосереджена саме в ґрунтах, тож копання окопів без спеціального захисту, як і вдихання піднятого через це пилу чи контакт зі шкірою, цілком імовірно призведуть до радіаційного ураження тих, хто цим займалися. Погіршували ситуацію і пожежі на території Зони, до ліквідації яких фахівців не допускали.

Пересування по Зоні важкою технікою також зіграло злий жарт з окупантами, адже так само піднімає із землі радіоактивний пил, яким вони врешті дихають. А такої техніки, за оцінками, під час відступу російських військ із Київщини пройшло близько 10 тисяч одиниць.

 Загалом, після звільнення територій фахівці виявили, що такий «відпочинок» призвів до перевищення радіаційного фону в окремих зонах у 4-5 разів. На щастя, за даними SaveEcoBot, на решті території України показники залишаються в межах норми. Однак ситуація могла скластися кардинально інакше.

9 березня «Укренерго» повідомило про відключення високовольтної лінії електропостачання внаслідок пошкодження окупантами. Без світла залишилося не лише місто Славутич, а й усі ядерні об’єкти, зокрема – сховища відпрацьованого ядерного палива. Вони потребують постійного охолодження, інакше радіоактивні відпрацьовані паливні збірки в басейнах-охолоджувачах почнуть нагріватися, виникне паріння та витік радіоактивних речовин у довкілля. Роботи резервних генераторів вистачило б лише на кілька днів, а українських фахівців до усунення проблеми з електропостачанням не допускали.

У ті кілька діб, що ЧАЕС була без електрики, весь світ стояв на порозі нової ядерної катастрофи, спричиненої російськими терористами. Та як виявилося, вони і самі були перелякані. Працівниця станції, що перебувала там під час окупації, розповідає, як персонал залякував росіян, ніби станція от-от вибухне без електропостачання. За її словами, для роботи дизельних генераторів самі ж окупанти звозили солярку з усіх можливих джерел, залишаючи власну ж техніку без пального.

Хто стоїть за захопленням українських атомних станцій 

Захоплення Чорнобильської зони – це злочин російських військ, який експерти вже називають першим випадком ядерного тероризму. Утримання персоналу в заручниках та без належного відпочинку, ведення бойових дій поблизу АЕС, недопуск фахівців до ліквідації пожеж чи відновлення електропостачання – ці дії рашистів вже не раз наражали світ на ризик нової ядерної катастрофи ще й у місці, яке мало би слугувати вічною пам’яттю про небезпеку загравання з атомною енергетикою. Дії, які завдали б непоправної шкоди й самій росії та, ймовірно, вже зруйнували здоров’я й життя військових. Та виявляється, до ядерного тероризму причетні й цивільні структури – ще й ті, які зобов’язалися не допустити повернення «мирного» атому у воєнну площину.

Виходячи із ЧАЕС російські війська залишили документ, названий «Акт приймання й передачі охорони Чорнобильської зони». В ньому зазначалося, що нібито Росгвардія весь цей час займалася «охороною» зони, а українська сторона до окупантів «не має претензій». Цей папірець нічого б не значив, але він є вагомим доказом присутності російських військ на території України. Ба більше, його підписав представник «Росатома» – російського державного ядерного холдингу. А це підтверджує його причетність до захоплення українських атомних станцій та утримання в заручниках персоналу.

Крім того, мер Славутича – міста-супутника Чорнобиля – зазначав, що в перші дні окупації туди приїздили представники того ж «Росатома», які хотіли замінити персонал станції на російський. Однак від цієї ідеї відмовилися, адже ЧАЕС – нетиповий об’єкт, а як поводитися із укриттям, яке захищає нині зруйнований четвертий енергоблок, «спеціалісти» з росії взагалі не мали уявлення. Можливо, саме це й вберегло персонал станції, адже без них захистити і світ, і самих росіян від нової аварії було б неможливо.

Попри позитивний фінал на ЧАЕС, у тимчасовій окупації наразі залишається й інша найбільша українська АЕС – Запорізька станція поблизу Енергодара. Там хоч і немає такої прямої радіаційної загрози, як на ЧАЕС, однак працівники так само перебувають у заручниках, а російські військові на станції порушують норми ядерної безпеки. І їх так само підтримує «Росатом» – за повідомленням української Державної інспекції з ядерного регулювання, на підприємстві також були присутні представники корпорації.

Водночас Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), яке є майданчиком для співпраці у галузі мирного використання ядерних технологій, хоч періодично і висловлює занепокоєння ситуацією довкола захоплених українських АЕС, проте не бачить причин для «критичних порушень безпеки». Однак такі заяви не є цілковитою несподіванкою, адже з-поміж постійного керівного складу Агентства близько 100 осіб є громадянами рф, зокрема заступник гендиректора, керівник Департаменту ядерної енергії Михаіл Чудаков. Україна, а також декілька незалежних міжнародних організацій, звернулися до МАГАТЕ з пропозицією відсторонити росіян від участі в ухваленні рішень щодо українських питань, однак поки жодного рішення МАГАТЕ не було озвучено.

Переговори із терористами

Держава-терорист уже перетворила на зброю для терору не лише свою армію, а й свою енергетику. Однак країни світу, які гучно висловлюють осуд російській агресії, стиха продовжують не просто вести переговори, а і надалі з нею співпрацювати. «Росатом» задіяний у ядерних проєктах в Угорщині, Єгипті, Індії, Ірані, Китаї, Туреччині та інших країнах із загальною вартістю портфелю замовлень у 138,3 млрд доларів (36 енергоблоків за кордоном). ТВЕЛ, російський виробник ядерного палива, що належить «Росатому», постачає паливо для більшості європейських реакторів. На додаток, енергетика ЄС та США залежить від «Росатома» та його союзників у Казахстані та Узбекистані, закуповуючи у них близько 40% урану для живлення своїх АЕС.

Однак ні оголошені нищівні санкції, ні окремі виступи світових лідерів воліють не згадувати про співпрацю з «Росатомом», не кажучи вже про плани її припинити. Лише Фінляндія після нападу на Україну призупинила спільний із росією проєкт будівництва своєї АЕС. Так із мовчазної згоди світу, організація, що бере участь у ядерному тероризмі, продовжує працювати й навіть отримувати прибуток, який в кінцевому рахунку продовжує фінансувати розв’язану росією війну.

Тож світ має припинити вести справи із терористами.