КОНІ НЕ ВИННІ: РЕАЛІЇ КІННОЇ БАЗИ В ПОЛУБОТКАХ, ЩО НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

Україна переживає надскладний час, причому в усіх сферах життя. Зрозуміло, що з негараздами на територіях, де тривають бої, нічого не зрівняється. Але жителі більш-менш безпечних нині територій теж мають свої клопоти. Здебільшого це питання виживання. І дуже непросто нести відповідальність не лише за себе, а й за інших. У випадку Марії Лагунець – за кінну базу, власницею якої є ця жінка. Про нагальні труднощі та про коней розповіла пані Марія.
 

    Кінна база офіційно працює з 2010 року. Починали діяльність у Чернігові, в районі обласної лікарні. Втім, у 2012 році переїхали до села Полуботки. Адже тут суттєво зручніше. Для порівняння: в Чернігові мали дві з половиною сотки землі, а в Полуботках – 6 гектарів. Тож різниця дуже колосальна, є куди розвиватися.

    Пані Марія виросла в селі – звідти з’явилася і любов до коней. Адже її батьки в 90-х роках, коли їй було майже 5 років, переїхали з Чернігова до селища Березна. Бо на той час у місті не платили зарплату, не було на що жити. Був час, що не можна було тримати своїх коней, тож батько колгоспними кіньми користувався. А потім, коли вже можна було власних коней завести, то в них першим з’явився жереб, а згодом кобила. Цю кобилу вкрали цигани. Марії тоді було майже 12 років. До речі, на її 12 років тато подарував їй Сільву. З нею вона вже 23 роки.

    Нині коней у селах мало де побачиш. Їх замінили трактори. Тому треба знайти нішу, в якій вони перебували б у подальшому. І лише спорт – не вихід. Бо у спорті дуже жорсткий відбір. Там, якщо кінь не показав себе в кваліфікації, він надалі не те що не буде розмножуватися, а взагалі не житиме.

    Кінна база в Полуботках приймає шкільні екскурсії, які, до речі, були й до повномасштабного вторгнення. На щастя, цьогоріч цю практику відновили. Є  програма «Зелена галявина»: дітки можуть приїхати повзаємодіяти не тільки з кониками, а й із хрюшками, корівками, телятками. Були павичі, але їх, на жаль, з’їли росіяни. То нових поки що не заводили. Взагалі поки жодної екзотики, бо наразі важка ситуація в країні. Хоча в планах – страуси. Заведуть їх неодмінно, як закінчиться війна. Колись у них вже були страуси. Страуса Гошу, великого й чорного, подарували Менському зоопарку. Він там уже багато років живе.

    Військові росії у Полуботках були. Але коні, на щастя, збереглися. Взагалі ж росіяни з’їли свиней на сусідній свинофермі. Більше ніж 200 голів. Залишився там тільки кнур. Бо вони спершу з’їли кнура пані Марії і, мабуть, він видався їм несмачним. А інший сусід тримав овець, майже 100 голів було. То разом із молодняком залишилося зо 30. Якби росіяни затрималися довше, то, думає пані Марія, вони поїли б і її коней. Але, дякувати долі, обійшлося. На жаль, під час повномасштабного вторгнення померла віслючка Перлинка, яка брала участь у «Лізі сміху». Її не стало під час активних обстрілів у березні. Її поранило. І старшу корову також поранило, то вона теж померла. Натомість жителі Полуботків зі свого боку зробили все можливе, аби росіяни забралися з нашої території.

    На сьогодні у кінному клубі 14 голів коней разом із поні: четверо дорослих поні й одна маленька. А решта – великі коні. Для людей на сьогодні п’ятеро коней працюють. А шостий у супроводі йде на прогулянку. До клубу приїжджають військові. Зокрема й ті, хто втратив кінцівки. Адже спілкування з кіньми – це ефективна терапія проти стресу.