ЧЕРНІГІВЩИНА: РИСЬ ГУЛЯЄ ЕКОСТЕЖКОЮ

У Чернігівській області на території природничого центру «Міжрічинська Пуща» помітили сліди рисі. Зафіксував їх засновник цього центру Андрій Сагайдак. Про це він повідомив на своїй сторінці у Фейсбук. «Трохи пройшовся слідами рисі. Слід цієї найбільшої європейської кішки не сплутаєш із з жодним іншим. Вологий сніг забезпечив чіткі відбитки», – каже Андрій Сагайдак.

    Він також зазначив, що зазвичай обережна тварина не наближається до села. Але 31 січня великий самець гуляв екостежкою природничого центру «Міжрічинська Пуща».

    «Пройшов її майже усю. Мабуть читав інформацію на стендах. Ще й залишив купу посліду поруч із навісом біля вогнища. Очевидно вирішив помітити територію, щоб показати, хто тут хазяїн. Адже місце популярне – влітку тут, на одній із сосен, лишив мітку ведмідь».

    Ось так проходять зимові дні у Природничому центрі «Міжрічинська Пуща».

    Рись євразійська – невловимий хижак, якій зустрічається у найбільш віддалених горах та лісах Євразії.

    Цю хижу тварину з родини котових легко впізнати завдяки характерним китицям на вухах та довгій шерсті на щоках.

Проте побачити її простіше на картинці, ніж у дикій природі.

    Наукова назва рисі євразійської чи звичайної – Lynx lynx. Слово «рись» досить поширене в багатьох європейських мовах. Вважається, що воно означає «світло» або «яскравість». Пов’язано це із сяючими очима та здатністю рисі бачити у темряві.

    Зображення рисі здавна широко використовувалося у геральдиці. Ця хижа тварина символізувала гостроту зору.

    Існує думка, що на гербі Фінляндії зображена саме євразійська рись, а не лев.

Євразійська рись належить до роду Рись, який в свою чергу входить у підродину Малих кішок. Вона тісно пов’язана з канадською, рудою та іспанською рисями. 

    Рись звичайна дуже схожа на типову кішку, проте вона має деякі унікальні риси та пристосування, які відрізняють її від інших.

    Перш за все, для неї характерне густе хутро. Воно може бути сірим, іржаво-рудим або жовтим, але неодмінно вкритим плямистими, смугастими чи суцільними візерунками.

Самці та самиці зовнішньо майже нічим не відрізняються.

    Хвіст у євразійської рисі короткий, гострий, з чорним кінчиком. Вуха у неї великі, трикутної форми, з характерними чорними китицями на кінцях. Великі товсті подушечки лап зимою вкрити густим хутром, що дозволяє тварині з легкістю пересуватися по снігу.

    Довжина тіла у дорослого самця рисі звичайної сягає 76-110 см. У самок вона зазвичай на декілька сантиметрів коротша. Висота у плечах у цих хижаків становить 60-65 см. Довжина хвоста сягає 10-30 см. Вага дорослої євразійської рисі становить 16-20 кг. Деякі найбільші представники цього виду важать до 32 кг.

    З усіх існуючих видів рисі євразійська – найбільша. При цьому вона є одним із найменших представників серед «великих» кішок і найбільшою дикою кішкою в Європі.

    Ця тварина – одиночний хижак, який не має істотного зв’язку з іншими представниками виду. Виняток становить лише короткий зв’язок, який утворюється між самицею та її кошеням, допоки дитинча не стане самостійним.

    Будучи дуже територіальним видом, одна рись євразійська може легко контролювати та захищати територію площею понад 25 000 га.

    Самці звичайної рисі обирають території, де є декілька самиць. Останні, як правило, обирають території з великою кількістю їжі, щоб мати змогу викормити підростаюче потомство. Чим більше їжі поряд, тим менша площа території, яку контролює одна рись.

    За винятком випадкового гарчання або шипіння при зустрічі з представниками свого виду, ці хижі тварини зазвичай мовчазні.

    Проте, подібно до домашніх котів, вони позначають свою територію сечею або іншими виділеннями своїх спеціальних залоз.

    Євразійська рись найбільш активна в ранкові та вечірні години. Саме в цей час вона виходить на полювання за здобиччю.

    Решту дня тварина спочиває серед густих чагарників, високих трав і великих дерев.

    Євразійська рись – один із найспритніших хижаків у світі. Вона дуже вправно бігає, плаває та лазить по деревах. У пошуках їжі ця хижа тварина може подолати декілька кілометрів. Вона має чудовий слух та добре бачить як вдень, так і вночі.

Євразійська рись не вважається агресивною стосовно людей. Якщо її прямо не спровокувати чи якимось чином не погрожувати (особливо коли самиця має потомство), то вона скоріше за все втече і сховається.

    У доісторичні часи рись звичайна була розповсюджена у лісах майже по всій Північній півкулі. За сторіччя полювання на цих хижаків вони були майже повністю знищені на більшості території Європи.

    Наразі євразійська рись зустрічається в гірських лісах Карпат, у Польських Татрах, на Балканах та у Скандинавії. Майже повсюди у цьому ареалі розповсюдження (в Україні включно) ця тварина занесена до Червоної книги. На українських теренах рись звичайна досить рідко зустрічається в Карпатах та на Поліссі.

    Оскільки комерційне полювання на євразійську рись у більшості країн Європи заборонено, то чисельність її популяції зростає майже повсюди. Особливо це стосується Балкан та Східної Європи.

    З 1970-х років рись звичайна також була знову завезена в країни Центральної та Західної Європи, включаючи Францію, Італію та Німеччину.

Однак її чисельність навряд чи досягне попередніх значень.