На Чернігівщині є верби льодовикового періоду.
Це багаторічні рослини – лапландська, чорнична та Старке родини вербових. Занесені
до Червоної книги та мають статус «вразливих». Всі вони хороші медоноси.
Найбільше поширені у болотистих місцевостях, де відмерлі рештки цих рослин у
суміші з рештками сфагнів утворюють торф. Коли розтанули сніги і скресла крига, хочеться
піти до річки, помилуватися природою. Перші дерева, що прокидаються від
зимового сну – верби.
На гнучких блискучих
гілочках розкриваються лусочки бруньок і з’являються котики. Вони пухнасті і
сірі, вкриті шовковими волосками, приємно лоскочуть обличчя. І ось вже сонце
добре прогріє повітря – пухнасті котики перетворюються на сережки з дрібним жовтим
пилком і ніжним ароматом.
Українці зрізають декілька гілочок верби і несуть їх
додому, щоб кожна родина помилувалася пухнастою красою та відчула прихід весни.
В теплій кімнаті верба розквітне дуже швидко. Без верби і калини нема України.
На свято Вербної неділі народ святить гілочки
верби у храмі. Раніше (а може подекуди й зараз) шмагали нею всіх членів родини
й худобу. Ще й приказували: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень,
недалечко червоне яєчко». Потім освячену вербу зберігали у домі і
використовували як захист від дитячих хвороб. Від Вербної неділі починали
готуватись до Великодня.
Читати онлайн безкоштовно твір Марка Черемшини
«Верба»
.jpg)
Коментарі
Дописати коментар