ЩО ОЗНАЧАЄ GLOBAL STOCKTAKE ДЛЯ КЛІМАТИЧНИХ ПЛАНІВ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року на Конференції сторін у Парижі 195 країн підписали Паризьку кліматичну угоду. Ціль, під якою підписались країни, – стримати підняття середньої температури на планеті до 2°С, і зробити все можливе для обмеження потепління на рівні 1,5°С. В рамках Паризької Угоди кожні 5 років країни мають приймати національно визначені внески (НВВ або NDC) і кожна нова версія документу має бути більш амбіційною за попередню. Україна подала свій оновлений НВВ 30 липня 2021 року. Нова кліматична ціль передбачає необхідність до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% порівняно з 1990 роком.

    Для того, аби згодом прослідкувати за процесом виконання загальної мети Паризької угоди, в ній передбачили «глобальну інвентаризацію» або Global Stocktake (далі – GST). Процес організували таким чином, що країни-підписантки Паризької угоди подають звіти щодо стану виконання своїх кліматичних цілей і Секретаріат Рамкової Конвенції зі Зміни Клімату ООН (РКЗК ООН) разом з експертами, громадськістю та науковцями аналізує ці звіти. Вже у 2015 році країни, включно з Україною, погодились що в кінці 2023 року всі пройдуть через цей процес, щоб наприкінці отримати звіт із висновками та рекомендаціями.

Підготовка та аналіз даних тривають вже два роки, а під час нещодавньої Конференції сторін в Бонні сторони домовились про те, яку саме структуру матиме GST. Точніше, майже домовились. Загально структуру ухвалили, але оскільки ООН приймає рішення консенсусом, то для розділу щодо фінансування кліматичних дій запропонували аж 4 різних варіанти. Який стане остаточним – вирішуватимуть на наступній конференції COP28 у Дубаї. 

Під час кліматичних переговорів ООН сторони зазвичай сперечаються до останнього на дві теми: відмова від викопного палива та фінанси. Основною проблемою в темі фінансів є залежність вразливих до кліматичних катастроф країн від грантів та кредитів багатших держав. В той же час, багаті держави не готові обіцяти, що покриють усі фінансові потреби країн, що розвиваються, і оминають будь-які жорсткі зобов’язання на папері.

Щодо відмови від викопного палива, країни не готові навіть говорити про таку необхідність. Незважаючи на те, що спалювання викопного палива є основною причиною спричиненої людством стрімкої зміни клімату, сторони конференції всіляко уникають зобов’язань щодо відмови від вугілля, нафти та газу. Минулоріч на COP27 у Єгипті, уряди не змогли погодити це формулювання у фінальному документі, оскільки країни-виробники викопного палива, такі як Саудівська Аравія, росія та Іран, були проти.

    У 2022 році країни світу вже впевнились, що залежність від вугілля, нафти та газу дорівнює енергетичній небезпеці, навіть якщо відкинути вплив на зміну клімату. Глобальний ринок викопного палива зазнав кризи через повномасштабне вторгнення росії, адже країни, що раніше були її клієнтами, почали активно розвивати відновлювані джерела енергії та енергоефективність. В цьому контексті Україна має шанс показати себе як країна, що незважаючи на війну, розуміє важливість кліматичних дій.

    Україна має змогу використати затвердження курсу на зелене відновлення на міжнародному рівні: скорочення викидів парникових газів завдяки енергоефективності та переходу на відновлювану енергетику, досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, а також ефективні заходи з адаптації.

    До 2025 року країни сформують свої оновлені НВВ, які мають бути більш амбітними за попередні та встановлювати ціль до 2035 року. Сподіваємось, що до цього часу Україна почне процес зеленого повоєнного відновлення і стане прикладом стійкості на міжнародній кліматичній арені.