ПОЛІССЯ: ВРЯТУВАТИ МАКОВЕ БОЛОТО

Про Макове болото Вікіпедія не згадує навіть двома рядками і, найімовірніше, ви про нього ніколи не чули. Хіба що дуже добре знаєте ліси та болота Рівненщини або уважно читаєте другорядні новини на тему охорони природи. В них Макове болото досі з'являлося з двох приводів. Вперше, коли 2021 року Рівненська обласна рада надала йому статус пралісової пам'ятки природи, де «не можна буде навіть гриби-ягоди збирати». А вдруге – вже на початку цього року, коли держава продала дозвіл на видобування торфу на Маковому болоті.

    По-перше, все йде то того, що ми втрачаємо заповідну територію, подібної до якої на українському Поліссі немає. А по-друге, чи не найголовніше – через абсурдність цієї ситуації, на жаль, зовсім не унікальної для природоохоронної політики нашої держави. Коли в особі окремих чиновників вона однією рукою підписує міжнародні угоди й бере на себе дуже амбітні зобов'язання. А іншою – системно робить щось геть протилежне. Або просто закриває на все очі.

    Переважна більшість лісів Полісся – це порушені екосистеми, в життя яких втрутилася людина. Їх вирубували, потім насаджували, осушували, щоб добувати торф або бурштин, і так далі. Проблема не тільки в тому, що справжніх природних лісів на Поліссі залишилося дуже мало. На додачу до цього вони ще й розпорошені на багато маленьких ділянок, що ускладнює задачі з охорони природи.

    Якщо говорити максимально спрощено, великому звіру чи зграї для життя потрібна одна велика ділянка, а не дві чи три менші, нехай навіть дуже добрі. Ви не можете вмовити рись полювати сьогодні на одному клаптику дикої природи, а завтра – через автостраду, поля та села збігати в сусідній район, де також зберігся хороший, але невеликий шматок лісу. Як правило, на Поліссі такі «шматки» за площею не перевищують 40-60 гектарів. Тобто лише вдвічі-втричі більші, ніж «університетський» ботсад у центрі Києва.

    На практиці частіше за все економічні інтереси беруть гору, тому ліси рубають не тільки там, де можна, але й де не можна. Наприклад, на цінних природних ділянках загалом не можна, бо це передусім не «деревина», а оселище для вовків, кажанів, жуків-оленів і ще багато кориснішого, ніж дрова чи дошки.

    Але якщо такі цінні ліси раптом починають хворіти, їх обов'язково треба «полікувати». Звісно, шляхом вирубування хворих дерев. Або тих, що на думку лісівників є хворими.

    17-го грудня 2021-го року Рівненська обласна рада своїм рішенням створила пралісову пам'ятку природи місцевого значення «Макове болото». Вона «відповідає критеріям природних лісів, наближених до пралісів та характеризується високою природоохоронною та науковою цінністю». Цей статус забороняє будь-яку господарську діяльність у межах об'єкта природно-заповідного фонду.

    Наприкінці минулого року держава виставила на Prozorro торфове родовище Мак, розташоване на тому самому «Маковому болоті». А вже 4-го січня 2024-го відбувся аукціон, переможцем якого стало ТОВ «УКРТОРФ», що запропонувало 25 мільйонів 500 гривень.

    Перше питання, яке виникає: як взагалі це можливо? Спочатку держава визнає ділянку природи цінною і надає їй природоохоронний статус. А потім дає зелене світло на її знищення заради видобутку корисної копалини, яку можна знайти в багатьох інших місцях, де не ростуть 150-річні сосни й не живуть червонокнижні тетеруки.

    Торф, який тут хочуть видобувати, як і будь-яке викопне паливо, при спалюванні призводить до посилення кліматичних змін, від яких, до речі, вже помітно страждає Полісся.

    Україна принаймні декларує, що прагне охороняти торфовища, щоб зробити свій внесок у боротьбу з кліматичною кризою і досягнення цілей Паризької угоди. Так само вона хоче збільшити загальну площу лісів і природно-заповідного фонду, який у нас дуже скромний, якщо порівнювати з європейським і світовими показниками.

    Існує популярне уявлення про те, що інтереси природи обов'язково суперечать інтересам економіки та бізнесу. Часто це справді так. Але в багатьох ситуаціях нескладно знайти компроміс.