ЯК ВИРІШИЛИ «СМІТТЄВУ ПРОБЛЕМУ» У ШВЕЙЦАРІЇ

Туристи, що побували у Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином це досягається.

          Система сортування сміття, що практикується вже в багатьох країнах світу, у Швейцарії доведена абсолютно до крайності. Майже до абсурду. Сортують усе, що піддається сортуванню.

Ця система не знає виключень – усі зобов'язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь усі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згодний – плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Хельветике (нині – сучасна Швейцарія). Такий менталітет. Усім подобається жити чисто.

Швейцарія лідирує у світі по кількості  пляшок, що здаються – більш 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла. Програма по прийому і переробці використаного скла почалася в 1972 році і дотепер   успішно реалізується.

Тільки при поверненні деяких пивних пляшок у магазин можна повернути свою заставу. В інших випадках ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще й повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки в залежності від кольору скла. Біле, коричневе, зелене – окремо.

Папір переробляється окремо від картону (переробка картону коштує дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкованої продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати у сміття використані батарейки. Тому 60% усіх проданих у Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються в сміттєве відро.

Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо – старі електричні прилади і домашня техніка, окремо – будівельне сміття, окремо – лампи денного світла, окремо – консервні бляшанки (ті, хто здають, зобов'язані самостійно спресувати  металеві банки за допомогою магнітного преса), окремо – трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо – залишки рослинної олії, окремо – залишки машинної олії (змінювати самостійно масло у власному автомобілі категорично заборонено – це за вас зроблять на техстанції за окрему плату – 50 франків). 

Можна цього і не робити, а викидати усе в сміттєве відро, скажете ви. Можна. Але тоді доведеться  розоритися на податок, що стягується з кожного кілограму відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку. Викинути п'ять кілограм сміття коштує 2-3 франки (ціна варіюється в залежності від кантону). Тому більшість місцевих жителів несе все, що можна, в пункти по прийому вторсировини, де віддати старий комп'ютер або стару дитячу коляску нічого не коштує.

Існує навіть перебільшений приклад про те, як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку – до картону, сам пакетик – до старого паперу, заварку – у компост, скріпку – до використаного металу, а ниточку – у маркований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт... але не у Швейцарії!

Були і є умільці, що намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа – сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тім місці або без сплати податку – знаходять порушника (це не жарт!) і штрафують його чи її. Штрафи високі. «Нова Цюрихська газета» писала про випадок, коли людина по дорозі на роботу просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція вирахувала її. 

Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття й очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків судових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання по швейцарських мірках, оскільки кожний з любов'ю рахує кожен раппен (прим. дрібна монета). Такий менталітет.

У 80-ті роки XX століття, коли маркування сміття було введено тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище так званого «сміттєвого туризму». На вихідні люди брали свої родини, забивали багажники відходами, що накопичились за тиждень, і їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували, і сміття безкоштовно викидали. Тільки в Цюріх  тоді щодня звозили понад 3000 тонн «нелегальних» кульків з відходами. Тому усім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.

Ще в 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація у Швейцарії була катастрофічною – усі ріки й озера були забруднені фосфатами і нітратами, земля – важкими металами, біорізноманіття стрімко зменшувалося, а зростаюче суспільство споживання продукувало величезну кількість сміття.

Дуже швидко  жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було великих площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.

Тоді-то і постало питання вироблення нової екологічної політики, що почали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив усі очікування.

Швейцарія зараз – одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвинутим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тім, що держава – це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і успішно виконали це завдання. Інше було лише справою часу.

Висновок простий... люди захотіли – люди зробили! На смітнику жити нікому не хочеться. Так що давайте діяти РАЗОМ!