ПАВУКИ: ТІ, ЩО ПЛЕТУТЬ ПАСТКИ

У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру.

          Кожен вид павуків – особливий, саме тому біологи намагаються об’єднати всі відомі колекції цих комах в одне ціле. Результатом таких спроб є ціла мережа зареєстрованих колекцій. Називається вона «Колекції комах і павуків світу», а центр зібрань розташовується на Гаваях. До такої світової спадщини внесли і колекцію Зоологічного музею Львівського національного університету імені Івана Франка.

          У світі є багато зібрань павуків, проте найбільші з них знаходяться у  Британському (Лондон) та Американському (Вашингтон) природничих музеях. У них зберігаються колекції, що налічують понад мільйон цих комах. Колекція ж Зоологічного музею Львівського університету налічує лише близько 300 павуків, головним чином зібраних на території Західної України. Проте тутешня колекція «місцевих мешканців» була зібрана ще у 80-х роках, і вважається єдиною та найстарішою в усій Західній Україні збіркою павуків із Передкарпаття.

Павукоподібним, до яких також належать скорпіони та кліщі, в музеї відведений окремий відділ. Деякі комахи зберігаються висушеними, але більшість захована у капсулках зі спиртом. Річ у тім, що висушувати екземпляри  дуже важко, адже шкіра на черевці комашки – тоненька, а внутрішні залози і травна система, коли висихають, дуже зморщуються, що відразу ж псує естетичний вигляд зразка.

Колекцію місцевих павуків збирали доцент кафедри зоології Іван Бублик та його учень Ярослав Каричак. Цікаво, що збірка опрацьована лише у 2011 році і містить 750 екземплярів цих комах, із максимальною точністю серед яких визначено лише 94 види павуків, які належать до 17 родин. Деякі зразки визначені тільки до роду.

Усі види павуків, які зібрані в колекції, і зараз можна знайти в живій природі регіону. Хоча деякі павуки, яких на західноукраїнських теренах вважають звичним явищем, уже в сусідній Польщі – рідкісні екземпляри і занесені до національної Червоної книги. До таких, наприклад, належить агріопа брюніха, що виділяється посмугованим жовтим черевцем.

Представлені в збірці і павуки-птахоїди, яких виділяють в окрему родину. Вони в Україні не мешкають, але в останні роки стали тими екзотами, яких залюбки вирощують вдома.  

Найвідоміший для українського вуха павук – тарантул, належить до родини павуків-вовків. Їх у музеї є кілька: іноземний гість та павук, привезений з південних районів Рівненщини. Павуки-вовки отримали таку назву, бо полюють і вишукують свою здобич або часто підстерігають її із засідки, а не ловлять тенетами. Ловильних сіток, звичних натягнутих павутин, вони зовсім не будують. Деякі з них, до слова, розміром лише кілька сантиметрів, навіть можуть наздоганяти свою жертву.

У своїй книзі «Моя сім'я та інші тварини» англійський натураліст і письменник Джеральд Даррелл так писав про павуків-мисливців:

«У сухому листі під огорожею з фуксій жили павуки зовсім іншого роду – маленькі злі мисливці, спритні та люті, як тигри. Виблискуючи на сонці очима, вони розгулювали своєю вотчиною серед листя, зупинялися часом, підтягуючись на волохатих ногах, щоб озирнутися навколо. Помітивши якусь муху, що присіла погрітися на сонечку, павук завмирав, потім повільно-повільно, прямо-таки не перевищуючи швидкості зростання бульбашки, починав переставляти ноги, непомітно підсуваючись все ближче і ближче і прикріплюючи по шляху до поверхні листя свою рятівну шовкову нитку. І ось, опинившись зовсім близько, мисливець зупинявся, злегка ворушив ногами, відшукуючи опору надійніше, потім кидався вперед прямо на муху, що задрімала, і укладав її в свої волохаті обійми. Жодного разу я не бачив, щоб жертва пішла від павука, якщо він заздалегідь вибирав потрібну позицію».

За визначенням науковців, тарантули не менше 15-20 років мешкають на наших територіях, зокрема у Рівненській і Хмельницькій областях. Переселення цього павука у північніші райони нашої держави – яскравий приклад наслідків глобального потепління. Тепер в Україні теплолюбивим павукам стало комфортно.  

Науковці припускають, що комахи могли потрапити до нас разом із перелітними птахами, які часто переносять у своєму пір’ї різних паразитів. До слова, хоча в підручниках українських тарантулів описують як неотруйних, насправді всі павуки мають залозу, що виробляє отруту. Просто укус «українського» тарантула не смертельний, чимось схожий на те, як жалить бджола. Він не виробляє достатньо отрути, аби вбити велику жертву чи тим паче серйозно зашкодити людині.

Виняток – чорна вдова, або ж каракурт, який також трапляється на території України. Він вважається чи не найотруйнішим павуком у світі. Люди також стають жертвами павука, але, за статистикою, найчастіше від його отрути гинуть значно масивніші коні і верблюди.

Інші екзоти потрапили до колекції ще далекого 1935 року з Ліберії. Тодішній завідувач кафедри, професор Ян Гішлер, їздив у наукову експедицію і привіз, до прикладу, павука «прядку». Останній має надзвичайно довгі лапки та плете досить міцне павутиння.

«Вітчизняні» павуки також мають чим здивувати. До прикладу, павук сріблянка мешкає під водою. Це єдиний «підводний» павук із тих, що живуть на території України. Зрештою, всі павуки, і сріблянка також, дихають повітрям, але саме «підводний» має хитре пристосування: його тільце вкрите дрібненькими волосинками, між якими і затримуються бульбашки повітря, коли павук різко занурюється під воду. Все тіло комахи вкривається бульбашками і тому у воді здається, наче павук блищить і виглядає срібним. Якщо ж комаху підняти на поверхню, то бульбашки зникають і павук набуває звичайного бурувато-коричневого забарвлення.

Сріблянка – представник унікальних павуків, який і своє гніздо будує під водою. Харчується павук ракоподібними і личинками водних комах, які також входять до раціону риби. Павук натягує павутинку між стебельцями підводних рослин, а потім носить бульбашки повітря під цей «дашок». Тому його гніздо нагадує повітряну капсулу під водою.

До павукоподібних також зараховують сольпуг та скорпіонів. Вони в музейній колекції зберігаються поруч із павуками. Найбільший скорпіон –  імператорський, що мешкає в південній частині Сахари і може виростати до 20 сантиметрів завдовжки.

Багато людей панічно бояться павуків, але на відміну від комарів або кліщів, павуки не харчуються людською кров'ю і тому в них не має жодних підстав вас вкусити. Павук кусає людину лише коли відчуває себе в небезпеці.

Зазвичай люди думають, що у павуків вісім очей, але це не завжди так. Хоча у більшості павуків вісім очей, у деяких їх всього шість, а у деяких навіть менше шести очей. Але їх завжди парне число – павуків-циклопів не буває!

Павуки є дуже важливими для здорової екосистеми. Вони поїдають шкідників та навіть можуть запилювати рослини. Павуки також є цінним джерелом їжі для багатьох дрібних ссавців, риб та птахів.

Цікавинки «Найнебезпечніші павуки в світі»