БРАЗИЛЬСЬКЕ ЕКО-МІСТО КУРІТІБА – ПЕРЕМОГА РОЗУМУ НАД ЗВИЧКАМИ

Курітіба – живий приклад, як зі звичайного міста, що нагадує сміттєзвалище, зробити екологічно зразкове місто, яке стало містом майбутнього. Багато хто хоче щастя, посмішок навколо себе, міцної сім'ї, надійних партнерів, здорових дітей! Варто навести навколо себе порядок – і все це неодмінно з'явиться.

          Бразильське місто Курітіба виробило модель успішного функціонування і розвитку, навчившись вирішувати широкий спектр проблем: від транспортних та економічних – до соціальних та екологічних. Досвід, накопичений цим містом, вивчається і переймається в різних країнах – як у сусідніх, так і у віддалених від неї регіонах світу, у тому числі й найбільш розвинених.

          У 1971 р. архітектор Жайме Лернер став мером Курітіби, столиці південно-східного штату Парана в Бразилії. Міське населення, що типово для тієї місцевості, плодилося як гриби: в 1942 р. його чисельність становила 120 тис. осіб, а коли Жайме став мером, перевалила за мільйон. До 1997 р. населення міста досягло 2.3 млн. осіб. І, що характерно для тих місць, більшість цих людей проживало в фавелах –  нетрях, де будинки з картону та іншого підручного матеріалу.

Скоро однією з головних проблем Жайме стало сміття. Міські сміттєвози не могли навіть проїхати в райони фавелів, оскільки там не було вулиць. І, як наслідок, виростали купи сміття, в яких плодилися гризуни і поширювалися всілякі захворювання.

 Оскільки не було грошей, щоб створити «нормальні» умови, а саме розчистити бульдозерами територію і прокласти вулиці, команда Жайме запропонувала інший вихід.

Вздовж кордонів фавелів встановили величезні металеві контейнери. На них наклеїли широкі етикетки, на яких було написано: «скло», «папір», «пластик», «біовідходи» і т.д. Для тих, хто не вмів читати, їх ще й розфарбували в різні кольори. Кожному, хто приносив повний мішок відсортованого сміття, видавали талон на автобус, а за біовідходи давали пластикову картку, яку можна було обміняти на пакет свіжих фруктів і овочів.

В останні роки поширенням більшої частини квитків займався приватний сектор. По 50 % квитків корпорації видавали своїм службовцям. Паралельно збільшувалася частка фруктів і овочів в обмін на сміття. У свята в обмін на «сміттєві гроші» давали святкові страви. Шкільна програма зі збору сміття дозволила забезпечити зошитами найбідніших учнів.

Незабаром десятки тисяч дітей вичистили всю округу, вони швидко навчилися розпізнавати різні типи пластику. А їхні батьки стали використовувати отримані автобусні квитки, щоб добиратися до ділової частини міста, де вони працювали.

Жайме Лернер просто винайшов нові гроші. Його автобусні квитки і картки на харчування – це різновид додаткової валюти. Його програму «Сміття, яке не сміття» цілком можна охрестити «Сміття, яке – ваші гроші». Сьогодні в цьому процесі беруть участь 70 % будинків в Курітібі; 62 найбідніших райони обміняли 11 тис. тонн сміття майже на мільйон автобусних квитків і 1200 тонн їжі. Паперове сміття, що відправляється там на переробку, щодня рятує від вирубки 1200 дерев.

Треба зауважити, що команда Лернера не переймалася метою удосконалити грошову систему. Вони лише використовували для вирішення головних поточних проблем комплексний підхід, що спонтанно призвело до створення додаткової валюти.

Талони на автобус і картки для магазину – не єдиний вид місцевих грошей в Курітібі, що виник від такого підходу до збирання сміття. Наприклад, спеціально для реставрації історичних будівель, створення озеленених зон і будівництва муніципального житла та скорочення витрат міської казни була введена інша система. Назвали її solcriado (буквально – штучна поверхня). І ось як вона працює.

Як у більшості міст, тут є детальний план міських зон, що регламентує поверховість будівель. У Курітібі ж застосовуються дві норми: звичайна і максимальна. Наприклад, якщо готель з поверховою площею 10 000 м кв.  будується в зоні, де звичайно допустимою нормою є 10 поверхів, а максимальної – 15; якщо власник готелю хоче побудувати 15 поверхів, то йому доведеться докупити ще 50 000 м кв. (5 × 10 000) на ринку solcriado. Саме місто тут відіграє тільки роль посередника, який урівноважує попит і пропозицію на цьому ринку. Виручені кошти спрямовуються безпосередньо на реставрацію довколишніх історичних будівель. Таким чином, власник готелю платить за реставрацію будинку, щоб отримати право надбудови додаткових поверхів в своєму готелі – і утримання старого фонду в належному стані забезпечується без всяких фінансових вливань з боку міста.

Іншим джерелом таких solcriado стали зелені зони, в яких дерева знаходяться під захистом. Кілька великих суспільних парків (всього їх у місті 16) повністю фінансуються таким способом. Власник великої ділянки землі отримує право на освоєння одного боку вулиці за умови, що інша сторона стане міським парком. Житло набуває додаткової цінності, якщо воно розташоване поруч з парком, до якого легко дійти пішки, і у жителів Курітіби з'являється ще один парк, куди вони могли б вирушити у вихідні, та й місту не потрібно влазити в борги або підвищувати податки заради цього. Виграють усі.

Найцікавіше, що сам ринок solcriado перетворився на різновид додаткової валюти, яка дозволяє Курітібі отримувати ті суспільні блага, для яких в інших містах потрібно традиційне фінансування. До того ж, коли вводиться в дію нова добре продумана грошова система, з'являється щось більше, ніж гроші і економічна активність. Сьогодні середній заробіток жителя Курітіби приблизно в 3,5 рази перевищує мінімальний по країні. Однак його реальний сукупний дохід є найменше ще на 30 % вищим (тобто приблизно в 5 разів вище мінімального). І ця різниця в 30 % з'явилася виключно завдяки нетрадиційній «сміттєвій» формі грошей.

Іншим показником служить те, що Курітіба нині має найрозвиненішу в Бразилії систему соціальної підтримки і одну з найбільш життєздатних освітніх та просвітницьких програм. При цьому податки в Курітібі подібні, як у цілому по країні.

Успіх Курітіби викликав внутрішню імміграцію в неї, тому населення міста зростало швидше, ніж у штаті Парана і в цілому по країні. Практика використання звичайної національної валюти в комплексі з добре продуманою додатковою валютою триває вже більше 25 років. Цей підхід дозволив місту третього світу досягти рівня життя високорозвинених країн за час життя одного покоління.

Користування громадським транспортом заохочується. Це дозволяє громадському транспорту бути кращим і зручнішим, ніж приватні автомобілі. Наприклад, він рухається швидше завдяки оригінальному способу посадки в автобус: пасажири, користуючись своїми автобусними квитками, проходять на спеціально обладнану автобусну зупинку, а коли до зупинки підходить автобус, в ньому відкриваються внутрішні відсіки і великі групи людей виходять і входять за кілька секунд. Не треба витрачати час на збір квитків або грошей.

Також для громадського транспорту були введені спеціальні експрес-маршрути, що зробило автобус найзручнішим і швидшим засобом міського транспорту. Єдиний тариф дозволяє людині об'їхати всю транспортну мережу незалежно від відстані. Тут же передбачена інтеграція з міжрайонними транспортними системами. Реальним доказом вигоди громадського транспорту стало те, що йому віддає перевагу більшість городян. Кожен четвертий користувач громадського транспорту володіє автомобілем, але в поїздках по місту обирає не його. Завдяки ефективній системі громадського транспорту в діловій частині міста вдалося створити кілька пішохідних вулиць, до яких відноситься і Головний бульвар. На цих вулицях проходять концерти місцевих музикантів, театральні вистави та фестивалі дитячої творчості. Зазвичай, якщо населення міста перевищує мільйон жителів, потрібно будувати метро, щоб уникнути транспортних заторів, а в містах, де щодня утворюється більше 1000 тонн ТПВ (твердих побутових відходів), необхідно будувати великі заводи з сортування і переробки сміття.

У Курітібі немає ні того, ні іншого. Інвестиції на розвиток місцевої системи громадського транспорту становлять тільки % витрат на будівництво метро. Зекономлені суми дозволяють Курітібі оснастити свій автобусний парк найсучаснішим і найекологічнішим транспортом у світі.

Тут існує безкоштовний Університет  навколишнього середовища, який пропонує короткострокові курси будівельникам, інженерам, власникам магазинів і водіям таксі. Їм розповідають про те, як їх повсякденна діяльність впливає на навколишнє середовище.

Сама будівля Університету – дивовижний пам'ятник архітектури, складений головним чином з оброблених телеграфних стовпів та побудований на території, яка тепер виглядає як ідилічний озерний краєвид, хоча раніше це місце було покинутою каменоломнею.

Курітіба – єдине місто Бразилії, ступінь забрудненості якого зараз нижче, ніж в 50-х роках XX століття. Тут нижчий рівень злочинності і вищий рівень освіченості в порівнянні з іншими містами Бразилії, це єдине місто країни, яке відмовляється від субсидій федерального уряду, бо саме вирішує свої проблеми.

Тутешній Ботанічний сад, розбитий на місці колишньої міського звалища,   служить рекреаційним і дослідницьким центром. Крім того, існує 16 парків – і кожен присвячений окремій темі.

Як наслідок, в Курітібі на одного жителя припадає 52 м кв. зеленої площі. За нормами ООН ідеальним вважається 48 м кв. площі зелених насаджень на людину, і такий рівень навряд чи досяжний (якщо досяжний взагалі) в містах як першого, так і третього світу. Крім того, в ці парки легко потрапити, користуючись системою громадського транспорту, тому звичайні люди можуть (та вони так і роблять) користуватися всіма їх перевагами. 

ООН визнала Курітібу екологічно зразковим містом.